У V тис. до н.е. з поширенням на території Полісся центрально-європейської культури лінійно-стрічкової кераміки, виникає глиняний посуд, що починає конкурувати із кам’яним і поступово витісняє його. Неолітичне гончарство постало внаслідок тисячолітнього досвіду обробки і трансформації природних матеріалів докерамічного неоліту для задоволення потреб тодішнього суспільства в час переходу від мисливсько-збирацької в первісно-землеробську культуру.

Українське гончарство, маючи славні сторінки свого історичного розвитку (кераміка епохи неоліту, ранньослов’янська, черняхівська, давньоруська та середньовічна кераміка), свого чи не найвищого рівня досягло в XVII – XVIII ст. з виготовленням високоякісного посуду, іграшки, кахлів, архітектурних елементів будівель у формі рельєфних і мальованих кружал, прямокутних плиток з орнаментом та іншого. В першій третині ХХ ст. у різних регіонах України діяло понад сімсот гончарних осередків…

Цей загадковий образ у багатовіковому історичному поступові виявився духовним символом українців, уособлюючи звитяжницькі ідеали народу, його світоглядні орієнтири та націотворчі спрямування. Набувши свого значного поширення в Україні XVIIІ–XIX століть, народна картина «Козак-Мамай» освячувала чи не кожну українську хату, утворюючи своєрідний сакральний комплекс разом із традиційними іконописними образами.

Іще наприкінці минулого століття Опішненська гончарна метрополія «рівнялася» на Корінф та Афіни, претендуючи на титул столиці Лівобережного гончарства. По всіх губерніях Російській імперії тяглися валки з опішненським посудом та декоративною скульптурою, які, потрапляючи на Міжнародні кустарні виставки до європейських столиць, здобували престижні нагороди та контракти на експортування. Віками численні гончарські роди творили тут Мистецьку Історію України…

Нещодавно у серії «Видатні майстри українського народного мистецтва» вийшов ошатний альбом, на понад двохсот сторінках якого розгорнувся барвистий світ самобутньої майстрині народного малярства і декоративного розпису з Макарова – Людмили Владиславівни Вітковської.

У світосприйнятті українців предмети народного мистецтва виображували вселенські реалії та явища, як то, приміром, писанка – космічне РАЙ-ЦЕ узагальнено символізувала геном життя, небесну сферу, з якої постають зорі, планети; посудина – Сонце, сферичні космічні тіла, лоно Всесвіту; рушник уособлював криптограмні полотна космогонічних знань про будову Всесвіту…

“..цей уславлений ще з минулого куточок мистецької України І.М. Гончар відвідав одним із перших на самому початку свого харизматичного збиральництва. І не випадково. Адже це було його своєрідне причастя духом цього краю. Про це ми дізнаємося із коротких, але колоритних і емоційних роздумів у щоденникових подорожніх записах І.М. Гончара 1956–66 років…”