Речі, які оточують людину, відтворюють середовище проживання людини, її побут та культурні смаки, що видозмінються під впливом епохи, соціальної групи та чинної влади на суспільство та події в житті людини. Зокрема, це можна прослідкувати на прикладі надбанних хрестів, зокрема із Західної України, представлених у колекції Музею Івана Гончара.

Не так вже й багато залишилося у скринях, так званих «автентичних» сорочок кінця ХІХ – початку ХХ ст., які зберігають усталені традиції ткання і вишивання. На ярмарках, фестивалях народного мистецтва торгують переважно сорочками із Західної України…

Перше моє знайомство з творчістю Олександра Саєнка відбулося в Музеї народної архітектури та побуту України, де я працювала у 1980-х роках. Пам’ятаю, як у музейних фондах, що знаходилися тоді у приміщенні старої німецької кірхи, я побачила на стелажах великі за розмірами мистецькі твори, виконані у техніці соломкою. Дивина, подумалося тоді, чи можливо творити прекрасні картини з такого, на перший погляд, непридатного матеріалу?

Особливий ностальгійний настрій за чимось близьким і рідним охоплює душу, коли споглядаєш твори наївного малярства. Здавалося б нічого особливого на картині: краєвид, кілька хат, вітряк або церква на пагорбі, пара лебедів на озеречку, типажі простих селян, сцени із щодення, натюрморти. Але саме в цій простоті, лаконічності композиційного та колористичного вирішення криється глибинна суть української душі, ментальності цілої нації, його глибинної світоглядності.

Румунію вважають давньою країною, яка утворилася шляхом об’єднання землеробських країв Олтенія, Марамуреш, Трансильванія, Молдавія та інших… Упродовж багатьох тисячоліть селяни та ремісники спрямовували історичний поступ цього дивовижного краю. Саме ця особливість надає Румунії особливої романтико-поетичної привабливості, а архаїчна світоглядність робить самобутнім етнічне мистецтво цього народу.

Підкорити Фудзіяму японської етноментальності неможливо без належного спорядження: щонайменше лікнепівського знання історії цієї держави і культури. При першому знайомстві з японцем, європеєць відчуває не лише зовнішню приязність, яка виявляється у традиційних вітальних поклонах і широкій посмішці, а й невидиму перепону, що міцніше за Китайську стіну, захищає японця від чужинця. На це є чимало причин, які коріняться і в етноісторії, і в місцевих традиціях, і в національному характері цього самобутного народу.

Серед розмаїття архетипів давнього світогляду символ Дерева Життя є універсальним. Він притаманний міфопоетичній свідомості різних народів. Його образ зустрічається в Європі та на Близькому Сході ще від доби бронзи й побутує донині в середовищі традиційних культур Європи, північної Америки, Африки, Австралії, Індії.