Горді й волелюбні гуцули зберегли свою самобутність і збагатили культурну спадщину української нації своїм автентичним народним мистецтвом. Вони й сьогодні славляться своєю майстровитістю й пісенністю, любов’ю до рідних звичаїв і традицій. Своєрідними символами Гуцульщини стали народні музичні інструменти – трембіта, цимбали; барвистий народний одяг – яскраві кептарі, жіночі чільця та чоловічі кресані; вишукані в оздобі топірці-бартки – колись зброя, а нині знак чоловічої гідності горян.

Цей загадковий образ у багатовіковому історичному поступові виявився духовним символом українців, уособлюючи звитяжницькі ідеали народу, його світоглядні орієнтири та націотворчі спрямування. Набувши свого значного поширення в Україні XVIIІ–XIX століть, народна картина «Козак-Мамай» освячувала чи не кожну українську хату, утворюючи своєрідний сакральний комплекс разом із традиційними іконописними образами.

Іще наприкінці минулого століття Опішненська гончарна метрополія «рівнялася» на Корінф та Афіни, претендуючи на титул столиці Лівобережного гончарства. По всіх губерніях Російській імперії тяглися валки з опішненським посудом та декоративною скульптурою, які, потрапляючи на Міжнародні кустарні виставки до європейських столиць, здобували престижні нагороди та контракти на експортування. Віками численні гончарські роди творили тут Мистецьку Історію України…

Нещодавно у серії «Видатні майстри українського народного мистецтва» вийшов ошатний альбом, на понад двохсот сторінках якого розгорнувся барвистий світ самобутньої майстрині народного малярства і декоративного розпису з Макарова – Людмили Владиславівни Вітковської.

У світосприйнятті українців предмети народного мистецтва виображували вселенські реалії та явища, як то, приміром, писанка – космічне РАЙ-ЦЕ узагальнено символізувала геном життя, небесну сферу, з якої постають зорі, планети; посудина – Сонце, сферичні космічні тіла, лоно Всесвіту; рушник уособлював криптограмні полотна космогонічних знань про будову Всесвіту…

“..цей уславлений ще з минулого куточок мистецької України І.М. Гончар відвідав одним із перших на самому початку свого харизматичного збиральництва. І не випадково. Адже це було його своєрідне причастя духом цього краю. Про це ми дізнаємося із коротких, але колоритних і емоційних роздумів у щоденникових подорожніх записах І.М. Гончара 1956–66 років…”

Найдавнішою системою вірувань корейців вважається релігія Течжонге, яка сформувалася понад чотири тисячоліття тому і вплинула на подальший розвиток релігійних систем цього регіону. Примітно, що вона виголошувала концепцію триєдиного бога-творця, котрий набув людської подоби і постав прародителем, навчителем і правителем корейської спільноти. Від часу тієї знаменної події велося літочислення, яким користувалися донедавна, але ця релігія фактично зникла до XV століття.