За визначенням Василя Завгородного, його мистецтво не є „салонним”. Не є воно суто професіональним, ані суто народним. А сам він постає таким собі митцем-самоуком, народним самородком із консерваторською освітою, чий феномен вибуховим болідом розкраяв мистецьке дивоколо України. На думку багатьох дослідників, Завгородньому вдалося органічно поєднати кращі народні традиції із власним світоглядом, непересічним мистецьким хистом.

Найпочесніше місце у щорічних святкових дійствах, що сягають глибини тисячоліть, коли людина осягнула періодичність руху Сонця і його значення в своєму житті, припадало Коляді – Різдву Світла Божого. Після зимового сонцестояння (17-24 грудня) – періоду найдовшої ночі і найкоротшого дня – починає прибувати день і Сонце повертає на літо. Люди зустрічали його дивовижними театралізованими дійствами та колядками…

В публікації досліджується поетика українських народних ігор (зокрема, молодіжних), зібраних П. Чубинським, і, відповідно до цього, визначаються найголовніші ігрові мотиви української народної гри. Підкреслюється, що одну з найголовніших ролей в українській народній грі відіграє символіка. Також розглядається ігрове начало в календарно-обрядовому і родинно-обрядовому циклах, де теж перераховано і проаналізовано основні ігрові ситуації.

Перші подихи весни, середина березня 2008 року. Ми поспішали на Львівщину, де в невеликій, але затишній хаті у селі Розвадів на нас чекав Художник – Іван Миколайович Сколоздра. Вже кілька років він мужньо боровся з тяжкою недугою, довгий час не вставав з ліжка, а цієї весни сталося диво – хвороба відступила… Митець сповнився новими творчими задумами, радів кожному дню, кликав до себе друзів, відкривав своє велике серце кожному спраглому щирого спілкування з ним і його творіннями…

Що змушує простого селянина у заклопотаному щоденні брати до рук убогого пензля і на полотні-мішковині народжувати омріяні ідеали? І скільки таких малярів-самоуків безвісті кануло в лету і нині приречено на забуття і самоту? Лиш зрідка доля усміхається своїм поодиноким обранцям. Згадаймо Марію Приймаченко, Катерину Білокур, Надію Білокінь, Тетяну Пату… Так сталося і з Нестором Кизенком…

Підкорити Фудзіяму японської етноментальності неможливо без належного спорядження: щонайменше лікнепівського знання історії цієї держави і культури. При першому знайомстві з японцем, європеєць відчуває не лише зовнішню приязність, яка виявляється у традиційних вітальних поклонах і широкій посмішці, а й невидиму перепону, що міцніше за Китайську стіну, захищає японця від чужинця. На це є чимало причин, які коріняться і в етноісторії, і в місцевих традиціях, і в національному характері цього самобутного народу.

Більшість наукових досліджень і праць етнографічно-описового характеру присвячені різдвяній інтермедії “коза”, але різні додаткові матеріали свідчать про побутування “кози” і в обрядах весняно-літнього циклу. Отже, варто об’єднати все, що стосується цієї народної гри в календарних обрядах різних циклів і заглибитись у термінологію; розібратися в цьому нам допоможуть деякі енциклопедичні словники народних та наукових термінів, а також праці вчених, які торкалися цього питання у своїх дослідженнях “Кози”.