На Гуцульщині здавна ведеться відгінне полонинське господарство: у теплу пору року люди віддають свою худобу на гуртове утримання в полонину. Скотарство споконвіку є важливим заняттям для карпатських горян, тож за кілька століть у полонинському побуті гуцулів утворився окремий світ неписаних законів, прикмет і народного звичАю…

Ця відеолистівка – маленьке віконце у світ українського Різдва і давніх традицій колядування. З такими – чи подібними, чи інакшими – зірками в Україні спокон віків ходять колядницькі ватаги. Від дому до дому, від хати до хати… Науковці сьогодні стверджують, що колядування – невід’ємна частина нашого культу предків. Колядники, як і щедрівники, стають немов би […]

23 вересня 2011 року в Музеї Івана Гончара Народний аматорський обрядово-фольклорний ансамбль “Дністряни” (керівник О.Кривецька) та дитячий фольклорно-етнографічний ансамбль “Дзумбалик” (керівник Л.Синовіцька) з с.Дністрове Борщівського р-ну Тернопільської обл. разом з ансамблем “Троїсті музики” (керівник В.Дудка) з м.Мельниця-Подільська показували головні обрядові моменти традиційного весілля свого краю.

Більшість запитальників складена в процесі багаторічної експедиційної роботи під час створення Музею народної архітектури та побуту України та формування його фондів. При складанні запитальників були використані літературні джерела, архіви, публікації…

Перш ніж перейти до з’ясування питань світоглядного і комунікативного аспектів, їхнього місця у таких двох соціальних категоріях як гра і ритуал, слід насамперед розібратися у проблемі співвіднесення цих двох явищ, а, головне, чи варто їх ототожнювати, а, якщо й варто, то – наскільки?

Найпочесніше місце у щорічних святкових дійствах, що сягають глибини тисячоліть, коли людина осягнула періодичність руху Сонця і його значення в своєму житті, припадало Коляді – Різдву Світла Божого. Після зимового сонцестояння (17-24 грудня) – періоду найдовшої ночі і найкоротшого дня – починає прибувати день і Сонце повертає на літо. Люди зустрічали його дивовижними театралізованими дійствами та колядками…

Підкорити Фудзіяму японської етноментальності неможливо без належного спорядження: щонайменше лікнепівського знання історії цієї держави і культури. При першому знайомстві з японцем, європеєць відчуває не лише зовнішню приязність, яка виявляється у традиційних вітальних поклонах і широкій посмішці, а й невидиму перепону, що міцніше за Китайську стіну, захищає японця від чужинця. На це є чимало причин, які коріняться і в етноісторії, і в місцевих традиціях, і в національному характері цього самобутного народу.