Перше моє знайомство з творчістю Олександра Саєнка відбулося в Музеї народної архітектури та побуту України, де я працювала у 1980-х роках. Пам’ятаю, як у музейних фондах, що знаходилися тоді у приміщенні старої німецької кірхи, я побачила на стелажах великі за розмірами мистецькі твори, виконані у техніці соломкою. Дивина, подумалося тоді, чи можливо творити прекрасні картини з такого, на перший погляд, непридатного матеріалу?

За визначенням Василя Завгородного, його мистецтво не є „салонним”. Не є воно суто професіональним, ані суто народним. А сам він постає таким собі митцем-самоуком, народним самородком із консерваторською освітою, чий феномен вибуховим болідом розкраяв мистецьке дивоколо України. На думку багатьох дослідників, Завгородньому вдалося органічно поєднати кращі народні традиції із власним світоглядом, непересічним мистецьким хистом.

В публікації досліджується поетика українських народних ігор (зокрема, молодіжних), зібраних П. Чубинським, і, відповідно до цього, визначаються найголовніші ігрові мотиви української народної гри. Підкреслюється, що одну з найголовніших ролей в українській народній грі відіграє символіка. Також розглядається ігрове начало в календарно-обрядовому і родинно-обрядовому циклах, де теж перераховано і проаналізовано основні ігрові ситуації.

Перші подихи весни, середина березня 2008 року. Ми поспішали на Львівщину, де в невеликій, але затишній хаті у селі Розвадів на нас чекав Художник – Іван Миколайович Сколоздра. Вже кілька років він мужньо боровся з тяжкою недугою, довгий час не вставав з ліжка, а цієї весни сталося диво – хвороба відступила… Митець сповнився новими творчими задумами, радів кожному дню, кликав до себе друзів, відкривав своє велике серце кожному спраглому щирого спілкування з ним і його творіннями…

Що змушує простого селянина у заклопотаному щоденні брати до рук убогого пензля і на полотні-мішковині народжувати омріяні ідеали? І скільки таких малярів-самоуків безвісті кануло в лету і нині приречено на забуття і самоту? Лиш зрідка доля усміхається своїм поодиноким обранцям. Згадаймо Марію Приймаченко, Катерину Білокур, Надію Білокінь, Тетяну Пату… Так сталося і з Нестором Кизенком…

В січні–квітні 2008 року в Україні відбулася непересічна подія – в Києві, Львові та Дніпропетровську за підтримки Посольства США експонувалася унікальна фотовиставка «Священна спадщина», створена спеціально для Державного департаменту Сполучених Штатів. 60 мистецьких експонатів з найбільшої у світі приватної колекції Крістофера Кардозо, відтворених надзвичайно рідкісними технологіями, до цього об’їхали Латинську Америку і зараз подорожують Європою з метою вшанувати корінні американські народи, а також літописця їхньої історії та культури – Едварда Куртіса.

Іще наприкінці минулого століття Опішненська гончарна метрополія «рівнялася» на Корінф та Афіни, претендуючи на титул столиці Лівобережного гончарства. По всіх губерніях Російській імперії тяглися валки з опішненським посудом та декоративною скульптурою, які, потрапляючи на Міжнародні кустарні виставки до європейських столиць, здобували престижні нагороди та контракти на експортування. Віками численні гончарські роди творили тут Мистецьку Історію України…