Дати життя | Музей Івана Гончара

Оберіть підрозділ:

Основні дати життя і творчості Гончара Івана Макаровича (1911–1993) – видатного українського громадського діяча, скульптора, художника, Заслуженого діяча мистецтв України, Лауреата Державної премії ім.Т.Шевченка, Народного художника України

Іван Макарович Гончар

1911	Народився 27 сiчня в селi Лип’янка Златопiльського р-ну Кiровоградської обл. (нині Шполянського р-ну Черкаської обл.) у сiм’ї бiдного селянина.
1927	Закiнчив Лип’янську семирiчку. Вступив до Київської художньо-iндустрiальної профшколи, де навчався живопису, скульптури та рисунка у К.Єлеви та В.Климова.
1927-1928	Жив на квартирі у свого земляка з села Лип’янка Максима Борисовича Коросташа – відомого музикознавця, фольклориста, члена Етнографічної комісії Академії наук УРСР, репресованого в 1938 році. Його І.М.Гончар називав своїм духовним батьком. У домі М.Б.Коросташа Іван Гончар познайомився з вiдомим вченим – музикознавцем, фольклористом, чоловiком Лесi Українки Климентiєм Квiткою та матiр’ю великої поетеси Оленою Пчiлкою, думки яких про творчiсть утвердили його бажання присвятити себе мистецтву.
1930	Закiнчив Київську художньо-iндустрiальну профшколу з дипломом скульптора-декоратора.
1930-1931	Працював викладачем креслення та малювання у школi с.Васильків Шполянського р-ну Київської обл. Вступив до Київського iнституту агрохiмiї та грунтознавства. Самостiйно продовжує роботу над скульптурою і рисунком.
1931-1936	Навчався в Київському інституті агрохімії та грунтознавства, одночасно працюючи в Київських скульптурно-монументальних майстернях. Одержав одночасно два дипломи – агронома і скульптора. Обрав своїм фахом скульптуру.
1936-1938	Служив у діючій армії.
1937	Виставив свою першу самостiйну роботу – скульптуру “Давид Гурамiшвiлi” – на Ювiлейнiй Всеукраїнськiй виставцi “Квiтуча соцiалiстична Україна”.
1939	Брав участь у “польській кампанії” у складі так званого “визвольного походу” радянської армії в Західну Україну. Брав участь у Республiканській ювiлейній художній виставці, присвяченій 125-рiччю вiд дня народження Т.Г.Шевченка (Київ; “Тарас-водоноша”).
1941-1945	Під час Великої Вiтчизняної вiйни І.М.Гончар – старший лейтенант, командир взводу зв’язку. Брав участь у штурмi Берлiна. Нагороджений орденом Вiтчизняної Вiйни II ступеня, медалями “За вiдвагу”, “За перемогу над Нiмеччиною” та iн. З травня 1945 року разом з художниками Центральної групи вiйськ протягом п’яти мiсяцiв працював у Вiденськiй Академiї мистецтва, де створив ряд скульптурних робiт для виставки “Бойовi епiзоди Великої Вiтчизняної вiйни у творах художникiв-фронтовикiв”, що вiдбулася у Вiднi того самого року (скульптури “Гранатометник”, “З поля бою”). Збереглося понад двісті акварелей, малюнків, начерків, виконаних І.М.Гончаром під час війни. Згодом ці роботи демонструвалися на виставці “Краса, обпалена війною” (див. 1992-1994 рр.)
1946	Бере участь у виставці творiв художникiв – учасникiв Великої Вiтчизняної вiйни (Київ; “Сестра”).
1947	Бере участь у IХ Українській художній виставці (“З поля бою”, “Портрет Володимира Сосюри”, “Портрет народної артистки СРСР Наталі Ужвiй”, “Портрет Героя Радянського Союзу пiдполковника Метельова”).
1949	Бере участь у Х Українській художній виставці (Київ; портрети ланкових Н.Корсун, А.Завiрюхи та М.Бiлокур); у Всесоюзній художній виставці, присвяченій 32-рiччю Жовтневої революцiї (Москва; “Портрет Андрія Малишка”, “Портрет Олеся Гончара”). Іван Гончар почав працювати в монументальнiй скульптурi, створив кiнну статую “М.Щорс”.
1950	Всесоюзна художня виставка. Експоновану на цiй виставцi мармурову статую “Молодий Тарас Шевченко” придбала Державна Третьяковська галерея у Москві.
1951	Брав участь у Всесоюзній художній виставці (“Молодий Максим Горький”).
1952	На ХI виставці образотворчого мистецтва Української РСР (Київ) експонувалися роботи “Портрет Андрія Малишка”, “Максим Кривоніс”, “Молодий Тарас Шевченко”, “Портрет спортсмена М. Розгона та ін.
1954	Брав участь у Виставці образотворчого мистецтва Української РСР, присвяченій 300-рiччю возз’єднання України з Росiєю (Київ). Експонувалися: барельєф “Переяславська Рада”, “Молодий Тарас Шевченко”, “Молодий Максим Горький”, “Максим Кривонiс”). Встановлено стелу “Переяславська Рада” пiд Переяславом.
1955	Брав участь у Всесоюзній художній виставці (Москва; “Леся Українка”).
1956	Створив пам’ятник М.Горькому в Ялтi. Брав участь у II з’їздi художникiв України. Івана Гончара обрано головою секцiї скульптури Київської органiзацiї Спiлки Художникiв УРСР, членом Художнього фонду СРСР.
1957	Ювiлейна художня виставка Української РСР, присвячена 40-рiччю Жовтневої революції (“Чемпiон свiту з гiмнастики Б.Шахлiн”, “Композитор М.В.Лисенко”, “О.Я.Пархоменко”, “Урожай”, “Остап Лисенко”). Всесоюзна художня виставка, присвячена 40-рiччю Жовтневої революції (“Композитор М.В.Лисенко”, “Портрет двiчi Героя Соцiалiстичної Працi I.I.Бридька”). І.М.Гончар почав глибоко й систематично вивчати народне мистецтво; започаткував свою колекцiю зразків народного мистецтва, яка згодом стала відомим громадським музеєм, вогнищем українського національного відродження. З цього ж часу І.М.Гончар починає серйозно працювати в галузi живопису.
1959	Республiканська художня виставка, присвячена 40-рiччю ВЛКСМ (“Портрет члена Конгресу молодi Саїда Хабiбi (Iндiя)”, “Комсомолець”).
1960-1980-і роки	Створює живописно-графічні альбоми, у яких представлено українські архітектурні пам’ятки та історичні пейзажі, народне вбрання різних регіонів України, зразки народного мистецтва – вишиття, килимарства, ткацтва, гаптування.
1960	Декада української лiтератури та мистецтва у Москвi. Бере участь у виставці “Радянська Україна” (“Борис Гмиря”, “Рiдний край”). 24 листопада Указом Президiї ВР УРСР Іванові Гончару присвоєне звання Заслуженого дiяча мистецтв УРСР.
1961	Експонував роботи на Республiканській художній виставці (Київ; “Криворiжець”, “Молода доярка”); на Республiканській художній виставці, присвяченій 100-рiччю вiд дня смертi Т.Г.Шевченка (Київ; “Шевченко-художник”, “Iван Гонта”, “Тарас Шевченко з сестрою”).
1964	Створив пам’ятник-надгробок П.А.Грабовському у Тобольську, де поховано видатного українського поета-революцiонера. Брав участь у Ювiлейній художній виставці, присвяченій 150-рiччю вiд дня народження Т.Г.Шевченка (Київ; “Молодий Тарас Шевченко”).
1965	Створив пам’ятник Т.Г.Шевченку для села Шешори Iвано-Франкiвської областi.
1966	Українська студiя хронiкально-документальних фiльмiв випустила фiльм “Соната про художника”, присвячений життю i творчостi I.М.Гончара. Іван Гончар бере активну участь у створеннi Товариства охорони пам’яток iсторiї та культури. Його було обрано членом Президiї та керiвником секцiї образотворчого мистецтва цього товариства. Розпочав тривалу працю над проектом пам’ятника “Колiївщина” для Уманi.
1967	Створив пам’ятник народнiй художницi УРСР К.В.Бiлокур для села Богданiвка та пам’ятник українському письменнику С.Руданському для села Хомутець на Вiнниччинi.
1968	Створив пам’ятник Григорiю Сковородi для Переяслава та пам’ятник Максиму Залiзняку для села Медведiвка на Черкащинi.
1969	Створив погруддя I.П.Котляревського для Меморiального будинку-музею письменника в Полтавi.
1970-1980-і роки	Iнтенсивно працював в царині малої пластики, здійснював етнографiчнi дослiдження на грунтi власної колекцiї. Створив велику серiю живописних пейзажiв на теми iсторiї України, серiї скульптурних портретiв визначних людей України.
1970-1993	Створив 18-томний історико-етнографічний художній альбом “Україна і Українці”, впорядкований на основі фотоматеріалів поч. ХХ ст., історичних та етнографічних відомостей.
1970	Створив пам’ятник Т.Г.Шевченку для рiдного села Лип’янка та пам’ятник I.Я.Франку для села Копичинцi Тернопiльської обл.
1971	Брав участь у Республiканській художній виставці, присвяченій 100-рiччю вiд дня народження Лесi Українки (Київ; “Михайло Драгоманов”). Створив пам’ятник Iвану Гонтi у селi Гонтiвка (кол. Серби) на Вiнниччинi.
1981	Встановлення меморiальної дошки академiку О.О.Богомольцю на фасадi будинку Iнституту фiзiологiї iм.О.О.Богомольця.
1985	Брав участь у Республiканській художній виставці “Земля i люди” (Київ; “Льонарка”).
1986-1993	І.М.Гончар брав активну участь в суспільно-політичному житті України періоду “другого українського відродження”.
1988	4 лютого відкрилася перша персональна виставка І.М.Гончара у виставковому залі Спілки художників України, м.Київ.
1989	Івану Гончару присуджено Державну премію імені Тараса Шевченка.
1990	Івану Гончару присуджено звання Народного художника України.
1992-1994	Персональна виставка “Краса, обпалена війною” в Музеї Великої Вітчизняної війни.
1993	18 червня Івана Макаровича Гончара не стало. Похований митець у Києві на Байковому цвинтарі. У вересні 1993 року на основі творчої спадщини І.М.Гончара та його приватної колекції народного мистецтва у Києві було засновано державний Музей І.М.Гончара. Указом Президента від 2 грудня 1999 року його перетворено на Український центр народної культури “Музей Івана Гончара”, а від 11 березня 2009 року музею було надано статус Національного і перейменовано у Національний центр народної культури «Музей Івана Гончара».