Кераміка

Оберіть підрозділ:

Колекція кераміки в збірці “Музею Івана Гончара”

На сьогодні можемо говорити про унікальну збірку кераміки, що виросла за роки невтомних пошуків Івана Гончара, завдяки його збиральницькому хисту, і доброчинності колекціонерів та з нових надходжень – шляхом експедицій наукових співробітників та їх співпраці з народними майстрами.

Збірка гончарства, яка налічує понад півтори тисячі експонатів, охоплює майже всі регіони України (Покуття, Львівщину, Поділля, Полісся, Середню Наддніпрянщину, Полтавщину, Слобожанщину) і провідні гончарні осередки (Косів, Кути, Пістинь, Коломия, Сокаль, Гавареччина, Смотрич, Бар, Бубнівка, Адамівка, Товсте, Опішня, Міські Млини, Дибинці, Васильків, Обухів, Головківка, Глинськ, Цвітне).

Основу збірки складають приватна колекція Івана Макаровича, сформована ним від початку 1960-х років до кінця 1980-х років (1115 експонатів), та речі, подаровані вже Музею Івана Гончара (400 експонатів).

Часові межі зібрання, без урахування незначних археологічних матеріалів, – ХІХ – друга половина ХХ ст. Саме впродовж цього часу чітко визначилися самобутні гончарні осередки із притаманними стилями декору та форм виробів. Найдавніший експонат – унікальна макітра ХVІІІ століття, атрибутована та опублікована мистецтвознавцем Лесею Данченко, придбана Іваном Гончаром у 1963 році в с. Моринці Звенигородського району Черкаської області. Ймовірно, посудину виготовлено в с. Гнилець, що поблизу Моринець.

Кераміку збірки можна класифікувати за такими групами: вироби вжиткового призначення (макітри, горщики, тикви, миски, глечики, слоїки тощо), декоративно-ужиткового характеру (іграшки, скульптурна пластика), архітектурно-будівельна кераміка (кахлі). Надзвичайно важливим є те, що Іван Гончар збирав простий вжитковий посуд, представлений рівноправно з виробами, багато прикрашеними підполив’яним розписом, розуміючи, що без цього неможливе комплексне дослідження регіональних особливостей гончарства.

Кожний район гончарного промислу мав власні художні особливості виробів, які залежали від природних властивостей сировини, технологічного рівня виробництва та місцевих традицій. Майже кожен осередок мав провідних майстрів із яскравими творчими індивідуальностями.

Центри гончарства Середньої Наддніпрянщини репрезентовано в колекції виробами майстрів Дибинців, Обухова, Василькова, Головківки та інших осередків. Зокрема, обухівські гончарі розписом мисок виділяли їх конструктивні частини – стінки, вінця, денце. Оригінальні миски, оздоблені рослинними мотивами з доповненням рисок, “гребінців” та зооморфних сюжетів виготовляли в с. Дибинці. Гончарство Василькова прикметне передовсім великими глибокими мисками, оздобленими фляндрівкою.

Центри гончарства Полтавщини найповніше представлено керамікою Опішні, Міських Млинів, Постав-Муки. Заслуговує на увагу серія робіт опішненських гончарів періоду діяльності в містечку земських гончарних майстерень. Деякі з них мають авторські підписи, вигравірувані на денцях (Федір Чирвенко, Федір Кариков, Василь Поросний, Никифор Візир). Опішнянську кераміку повоєнного часу виготовлено такими відомими в світі майстрами, як Іван Білик, Олександра Селюченко, Василь Омеляненко, Микола Пошивайло, Михайло Китриш. У музеї зберігаються понад 40 свистунців та декоративних скульптур Ганни Павлівни Діденко, “монетка” (іграшковий посуд) Гаврила Никифоровича Пошивайла.

Посуд різноманітного призначення і форми виготовляли майстри давніх гончарних центрів Львівщини – Гавареччини і Сокаля. Заслуговують на увагу оригінальні за формою (грушоподібні баньки і близнята) та декором (ритування, розпис ангобами та зелені напливи поливи) вироби Василя Шостопальця із Сокаля 1860-х – 1870-х рр. Іванові Макаровичу пощастило поповнити свою колекцію двома рідкісними для музеїв Києва датованими баньками цього майстра та кількома сокальськими кахлями.

У музеї зберігається також група виробів (свистунці, глечики) початку ХХ ст. гончаря Григорія Малинки з Глинська, що на Сумщині.

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. на Поділлі діяли понад 200 гончарних осередків, вироби яких користувалися значним попитом. Своєрідним стилем відзначається, зокрема, кераміка Бару, Смотрича, Адамівки, Бубнівки. З-поміж подільських гончарів особливої уваги заслуговують брати Герасименки із с. Бубнівка, які виготовляли миски традиційних форм та оздоблювали їх рослинними і геометричними орнаментами. Своєрідності гончарству Адамівки надають оригінально оздоблені вироби Якова Бацуци та його доньки Олександри Пиріжок.

Смотрич, давній гончарський центр із самобутніми стильовими особливостями, відомий з кінця ХVІІ – початку ХVІІІ ст. У колекції є група робіт видатного гончаря Карпа Білоокого – миски, вкриті білим ангобом і розписані яскравим рослинним орнаментом, птахами.

Полісся представлене глиняними виробами північної Київщини. Гончарі цього регіону застосовували досить прості техніки та засоби декорування: розпис кольоровими ангобами та лискування для “димленого” посуду. Переважно, це був посуд, що застосовувався у повсякденні.

Збірка покутської кераміки дає досить повне уявлення, насамперед, про творчість гончарів Косова: кахлі та миски славетного майстра Олекси Бахматюка, миски Михайла Баранюка та його сина Йосипа. Творчість гончарів Пістиня представлено мисками Петра Кошака та Дмитра Зінтюка.

Щодо асортиментного складу колекції, то, як уже зазначалося, у ній є практично всі різновиди української народної кераміки – від великих макітер, горщиків та мисок до зооморфної пластики, іграшок, кахель. За ними можна ґрунтовно вивчати технологічні особливості українського гончарства.

У цілому ж гончарна збірка Українського центру народної культури “Музей Івана Гончара” є унікальною. Вона досить повно висвітлює специфіку цього провідного для України виду народного мистецтва.

20.12.2002

Аліна Чашкова,
мистецтвознавець,
старший науковий співробітник НЦНК «Музей Івана Гончара» (2004-2005)

2 відгуків

Залишити відповідь Скасувати відповідь