Понад століття тому дівчата виходили заміж досить рано — якщо пощастить, вже у 14-15 років можна було стати нареченою. А до вишивання привчали з п’яти-шестирічного віку, щоб до весілля встигла надбати собі сорочок та рушників. І не якийсь там десяток. Добрих три десятки власноруч вишитих сорочок повинна була мати найбідніша дівчина, з середнім достатком молода — 60-70 вишиванок, а багата — понад сто.
Юрій Мельничук, майстер вишивки, заступник директора НЦНК “Музей Івана Гончара”:
– Звичайно, не обходилося без рушників. І якраз полтавська весільна пісня говорить: “У коморі сволок, на ньому рушників сорок, біжіте, несіте, бояриню красіте”. Тобто не один, не два, не п’ять рушників треба було, а сорок, тобто таку чималу кількість рушників теж треба було постаратися надбати. Звичайно, в деяких місцевостях, кажуть, якщо до певного часу дівчина не встигала навишивати, то підключалася вся родина — сестри, рідні й двоюрідні, нанашка (хрещена мама), тобто рід величав наречену, щоб вона достойно виглядала.
Етнографічна виставка, яка 23 вересня відкрилася у виставковій залі Музею Івана Гончара, демонструє всі аспекти весільної тематики — від народження дівчинки до кульмінаційного моменту її життя — весілля. Подані весільне та святкове вбрання різних земель України, рушники, святковий посуд, меблі, фотоархівні матеріали, живопис, побутові речі — посуд, ткацький верстат, дзеркало, що висить на стіні, віночки, прикраси. Все це проілюстрованого весільними піснями з різних регіонів України.
Тетяна Пошивайло, мистецтвознавець, заступник директора НЦНК “Музей Івана Гончара”:
– Дівчинка виростала і протягом цього часу дивилася на себе у дзеркало, яка вона стає з роками; приміряла то стрічечку то сорочечку, яку вона сама вишивала. Багато хто відвідавши наш музей і ознайомившись з колекцією, хоче собі зробити весілля в народному стилі з атрибутиками рушника, вишиваної сорочки й віночка. Ми традиційно щоосені робимо таку виставку про весілля, оскільки вона завжди є актуальною.
Доповнила музейну експозицію колекціонер борщівських вишиваних сорочок з Тернопільщини Віра Матковська. Спеціально до свята “Весілля Свічки”, яке відбувалося у день відкриття виставки, вона привезла понад півсотні давніх вишиванок, у які вбралися учасники свята. Багатьом сорочкам понад сто років. Більшість з них вишиті чорними вовнями нитками кучерявим швом.
“Я привезла і чорні і кольорові вишиванки, а діти захотіли тільки кольорові вдягати” – бідкається колекціонер Віра Матковська й розповідає легенду, яку почула від місцевих жінок.
Віра Матковська, колекціонер борщівських сорочок:
– Існує така легенада. Після чергового татаро-монгольського нападу на Придністровські села на Борщівщині були вбиті всі чоловіки, і жінки поклялися сім поколінь носити чорні сорочки; їх одягали і на весілля і в свята. І от сім поколінь закінчилися в 20-х роках минулого століття. До того часу побутувала і техніка вишиття чорною вовною, а після того жінки вже так не вишивали. Почали кольоровими яскравими нитками вишивати, а післявоєнна вишивка вже була набагато простіша.
Переглянути весільну експозицію в Музеї Гончара можна до 13 листопада.
Текст та світлини Катерини Качур
