УКРАЇНО, ТИ МОЯ МОЛИТВА

Вечір пам’яті Героя Небесної Сотні Сашка Капіноса

Жива пам’ять: спогади близьких, друзів, нареченої Олени Котляр.

Жива музика: кобзарі Тарас Компаніченко, Тарас Силенко, Святослав Силенко, Ярема Шевчук, Віктор Пашник, Тетяна Никитюк, поетеса Оксана Боровець, гурти “Варйон” і “Бурса фольклору”.

Живе слово: вірші Тараса Шевченка, які напам’ять читав Сашко Капінос, прозвучать у виконанні дитячого фольклорно-обрядового гурту “Левеня” під керівництвом Галини Олійник.

Живий рух: урок українських танців, які любив і популяризував Сашко Капінос, проведуть Валерій Гладунець і Тарас Компаніченко.

Субота, 11 березня, 16.00. Музей Івана Гончара – вулиця Лаврська, 19.

“Кожен має віднайти в собі господаря своєї землі”, – 29-річний Герой Небесної Сотні Сашко Капінос на псевдо Кремінь, громадський діяч, просвітник, краєзнавець, природозахисник.

Народився на Тернопіллі. З золотою медаллю закінчив школу. З відзнакою – університет. Створив у Вінниці молодіжну просвітницьку організацію “Сколоти”. Голодував проти ухвалення “мовного закону Ківалова-Колесніченка”. З перших днів приєднався до Революції Гідності, був у лавах 35-ї штурмової сотні “Волинська січ”. Зустрів на барикадах наречену. За кілька днів до смерті планував із майданівськими побратимами та нареченою відзначити в Каневі 200-річчя Шевченка. Ввечері 18 лютого отримав поранення в голову поблизу Будинку профспілок, вранці 19 лютого помер від тяжкої травми. Кілька годин до того сказав приблизно такі слова: “Смерті не боюся. Якщо й уб’ють, то знову народжуся малим Сашком для продовження справ!”

Ініціатори: Олена Котляр, Юрій Шевчук, Валерій Гладунець, Тарас Компаніченко.

Організатори:
Національний центр народної культури “Музей Івана Гончара”.

Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності.

ВШАНУЙМО ГЕРОЯ!

“В Вінниці Сашко 2008 року мав понад два десятки підпорядкованих йому людей і заробітну плату, яку й зараз мало хто в місті отримує. А казав, що невдоволений роботою: ”Не можу працювати на пана. Поїду додому, доведу, що господар”. І за 3 роки вже мав фермерське господарство, техніку, переконав брата та батька повернутися з Києва в село. Повторював, що змінити молодь можемо тільки власним прикладом. Створив у селі спортивну залу, проводив національні свята і вже помічав результати роботи – молодь цікавилася” – друг Михайло Рюхов.

“Якщо мені вдасться змінити село і відвернути загибель, і відродити життя, то з гідністю скажу, що жив недаремно”, – запис у щоденнику 9 листопада 2008 року.

“Сашко часто говорив цитатами з “Кобзаря”, дуже багато творів знав напам’ять”, – наречена Олена Котляр.

“Ми познайомилися на Хортиці. Ходили разом шукати корені священного козацького дуба. Півторатисячолітнього. Такий він і є, Сашко. Той, що шукає корені роду. Він був кобзарем. Правда, не вмів ще грати на бандурі досконало. Але кобзар – у першу чергу той, хто пробуджує людей. Ми багато мандрували. Перша спільна мандрівка була на Чернечу гору 22 травня, в день перепоховання Тараса Шевченка. Шевченко помер 10 березня, й у цей день, ніби на зміну йому, народився Сашко”, – побратим Ярослав Кріпиволя.
Україно, п’ю твої зіниці

Голубі й тривожні, ніби рань.

Крешуть з них червоні блискавиці

Революцій, бунтів і повстань.

Ради тебе перли в душі сію,

Ради тебе мислю і творю —

Хай мовчать Америки й Росії,

Коли я з тобою говорю!

Україно, ти моя молитва.

Ти моя розпука вікова…

Гримотить над світом люта битва

За твоє життя, твої права.
– один з улюблених Сашкових віршів. “Україно, п’ю твої зіниці”, Василь Симоненко, 1961.

ВХІД ВІЛЬНИЙ.

ДОВІДКОВА ІНФОРМАЦІЯ та АКРЕДИТАЦІЯ ЗМІ:

Прес-служба Національного Музею Революції Гідності: maidanmuseum@gmail.com, +380 99 717 59 95