Меланку не святкували, приходьте в музей 19 січня на Йордань..

Найближчі вечорниці в музеї проводитимуть 9 січня в рамках Всеукраїнського дитячого фольклорного фестивалю "Орелі - Зима". Приходьте;-)

Найближче свято у музеї 9 січня, тоді в рамках Всеукраїнського дитячого фольклорного фестивалю "Орелі - Зима" проводитимуть різноманітні майстер-класи, можливо навчатимуть і ляльці-мотанці.

Розклад суботнього дня є на сайті, а вхід за квитками в музей - 15 грн для дорослих.

Вхід на ярмарок безкоштовний.

Фото зі свята Миколая можете переглянути в розділі "Огляди" в статті "Як подорожував Святий Миколай".

Так, скриня робоча, пишіть ще)

Фото з Андріївських вечорниць у музеї дивіться в розділі "Огляди" у матеріалі за 13 грудня під назвою "Православні й греко-католики вшановують апостола Андрія Первозванного".

Святкування Нового 2011 року в Музеї Івана Гончара поки що не планується.

1. На старих рушниках дійсно є відмінності, які робилися свідомо. Не на всіх їх аж десять, утім вони в більшості є в достатній кількості для того, щоб позначити кінці рушника. Звичайно це стосується більше рослинних композицій з Деревом Життя, проте й на геометричних узорах часто можна простежити асиметрію. Позначки та різні елементи наносилися для того, щоб означити чоловічий і жіночий кінці рушника. Особливо це важливо на весільному рушникові для благословення молодих, де наречений і наречена повинні стати кожен на свій кінець.

2. Безконечники різноманітних конфігурацій вишиваються по периметру всього рушника на композиціях із Деревом життя. На рушниках з геометричними узорами, де поперечно-смугаста композиція, ми можемо також побачити меандр (безконечник). Безконечник відображає порядок, гармонійне поєднання енергій. Тому на весільних і на інших рушниках він так часто зображується.

Попередньо заплановано на кінець травня в с.Пирогів в Національному музеї народної архітектури та побуту України. Крім того, вже як традиція, буде проведено великодній конкурс у квітні місяці. Можливі зміни.

«Класичних» біографічних книг про Івана Макаровича Гончара, по суті, не має. Наразі таке видання готується. До того ж, у планах Музею– видання щоденникових записів і спогадів Гончара, в яких майстер захопливо оповідає про найцікавіші миті свого буття. Утім, є декілька видань, які висвітлюють його життєвий і творчий шлях.

Так, 2007 року світ побачила книга "Майстер, або Терни і лаври Івана Гончара" (видавництво ВД "Персонал" (МАУП), 708 с.), яка базується на спогадах і щоденникових записах І.М. Гончара. Придбати книгу можна в кіосках Міжрегіональної Академії управління персоналом в Києві, а також на їхньому сайті http://biblion.com.ua/advanced_search_result.php keywords=%EC%E0%E9%F1%F2%E5%F0&x=0&y=0

Того ж, 2007 року було видано книгу-альбом «ІВАН ГОНЧАР (Спогади про І.М. Гончара)» (видавництво УЦНК «Музей Івана Гончара», 576 с.). Це видання, яке готувалося до виходу у світ майже десять років, містить понад сто спогадів сучасників Івана Макаровича Гончара, котрі під різними кутами зору створюють словесний образ Подвижника, відтворюють ту епоху і середовище, в яких він жив, діяв, творив. Книга проілюстрована майже тисячею документальних світлин з архіву Івана Гончара й упорядкованих ним альбомів «Моє життя і творчість», фрагментами аркушів з історико-етнографічного мистецького альбому «Україна й Українці», а також репродукціями творів народного мистецтва зі збірки Музею.

2004 року випущено компакт-диск «Спадщина Івана Гончара», який також допоможе довідатися про засновника унікального осередку народномистецького життя українців. Знайти книгу і компакт-диск можна в Музеї Івана Гончара.

Попри відсутність узагальнюючих фундаментальних публікацій про життя і творчість Івана Макаровича, про нього багато писалося в ЗМІ (див. підрозділ «Бібліографія»), тож чимало цікавого можна дізнатися саме із цих джерел.

Глечик ("гладущик"). Кін. ХІХ – поч. ХХ ст. Вінницька обл., Барський р-н, с.Лука-Барська. Глина, ангоб; гончарний круг, розпис. h=24,5; d2=12,5; d1=10; D=18,1. Поверхня потемніла від ужитку. Дарунок Походзей Катерини Миронівни, Вінницька обл., Барський р-н, с.Лука Барська. КН-8800. НЦНК «Музей Івана Гончара». http://img138.imageshack.us/img138/5826/kn8800red.jpg

Глечик. Сер. ХХ ст. Сумська обл. Глина, полива; гончарний круг. d2=11; d2=7,5; h=22; b=15,5; D=14. Втрати на вінцях, потертий. Дарунок Гончара Петра Івановича (та його родини), м.Київ. КН-11962. НЦНК «Музей Івана Гончара». http://img602.imageshack.us/img602/9720/kn11962red.jpg

Хто такий «Козак-Мамай»? Цей загадковий образ виявився духовним символом українців, уособлюючи звитяжницькі ідеали народу. Набувши свого поширення в Україні XVIIІ–XIX століть, народна картина «Козак-Мамай» освячувала чи не кожну українську хату, утворюючи своєрідний сакральний комплекс разом із традиційними іконописними образами. Жодному іншому творові давнього українського народного малярства не судилося прожити таке довге життя в стількох варіантах, повтореннях і копіях. Відомо, що козак у думах і помислах українців уособлював народну силу духу, незламність волі в борні з поневолювачами. Зображення козака на народних картинах в час, коли запорозького війська вже не існувало, сприймалося як своєрідний пам’ятник героїчному минулому. Малювали «Козаків-Мамаїв» сільські малярі-самоуки, іконописці-«богомази», часом навіть професійні художники, на полотнах і на стінах хат, на дверях і віконницях, на кахлях і скринях, на липових вуликах. Для козака, селянина «Козак-Мамай» – це борець супроти сил зла, як і Юрій Змієборець на поширених в той час іконах, найдорожчий скарб спадкоємців козацьких родів, заповітний оберіг у хаті, що передавався у спадщину від покоління до покоління. На жаль, до нашого часу «Козаків-Мамаїв» збереглося не багато, у державних музеях – лишень із сотню картин. Його різновиди (за матеріалами, композиційно тощо) досліджували мистецтвознавці та історики. Детальніше про це яскраве явище народного мистецтва можна дізнатися на нашому сайті у статті «“Козак-Мамай” як етносимвол українців» (розділ «Публікації»).

Дожилися! І це справді проблема – знайти у столиці України якісний національний сувенір, не говорячи вже про високохудожній, «автентичний» твір народного мистецтва. Насправді, майстри, котрі виготовляють хорошу сувенірну продукцію (не говоримо про сумнівної якості дешеві товари китайського виробництва «під українське»), ще не перевелися у нас. І це засвідчила, зокрема, нещодавня Всеукраїнська виставка «Український сувернір» в ДП «Український дім». Але, на жаль, їхні вироби знайти «непосвяченому» мешканцю чи гостю столиці не так і легко. Непогані речі, «замасковані» у морі сувенірного ширпотребу і кітчу, можна знайти у відомих «точках»: на ятках Андріївського узвозу, ЦУМі та магазині «Народне мистецтво» на Хрещатику. Нещодавно ліквідовано магазин «Український сувенір» на вул. Пушкінській, який перемістився частково на вул. Карла Маркса, 7 (Бортничі, тел. 565-56-67, www.ukrsov.kiev.ua).
Авторитетним місцем виставок і продажу найбільш автентичних творів народного мистецтва українців, у тому числі й сувенірів, залишається галерея «Світлиця» (директор Ірина Садова) по вул. Івана Мазепи 31 (тел. 501-79-19, 501-78-07).
Замовити якісні твори народного мистецтва можна також заздалегідь у Національній спілці майстрів народного мистецтва України (тел. 278-32-23) та Музеї Івана Гончара (тел. 360-90-77). А придбати їх безпосередньо від майстрів можна на традийційних ярмарках і фестивалях народного мистецтва, які проводяться в Національному музеї народної архітектури та побуту України (Пирогів), Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара», на Співочому полі (фестиваль «Країна мрій», виставка квітів), а також на сезонних майстер-класах і вечорницях (слідкуйте за афішею).