Народна художниця України Анастасія Рак відсвяткувала своє 90-ліття. Попри поважний вік вона продовжує малювати.

Її живописом на склі захоплювалися в Німеччині, Канаді, Бразилії, Уругваї. Наші мистецтвознавці ставлять роботи Анастасії Рак в один ряд з полотнами Катерини Білокур і Марії Приймаченко. А французи називають її “українським Матісом” і беруть уроки, щоб помилуватися, як жінка без художньої освіти так вміло користується кольоровою гамою.

Анастасія Трофимівна зараз мешкає в Києві разом з сином Володимиром, художником, реставратором і співробітником Музею Івана Гончара. Здоров’я вже підводить, і жінка все рідше з’являється на своїх виставках. Але головне – у неї хороший зір (вдалося відновити, коли лікували катаракту). І зараз пенсіонерка не тільки читає без окулярів, але й не перестає брати до рук пензлика.

Школа живопису – Лохвицький базар

Настя народилася в сім’ї заможних селян в селі Васильки (Лохвицький район Полтавської області). Щонеділі батьки возили доньку на базар. Поки дорослі робили покупки, дівчинка йшла до народних майстрів.

В свої 90 років художниця продовжує малювати. Фото: Володимир Рак

Побачене одразу відтворювала – глиною на стіні, крейдою на дверях чи навіть палицею на піску.

– Мама росла в гармонії і поезії, батьки любили один одного, співали українські пісні. Природа також надихала на творчість, – розповідає син художниці Володимир Рак. – Ще до війни мама грала в сільському театрі Наталку Полтавку. Один хлопець так закохався в неї, що вирішив, що б там не було, а таки потрапити на прем’єру опери. Запізнився на паром через річку, тому добирався вночі на інший берег по дроту. Всі руки подряпав, але Наталку почув!

Сусіди насміхалися

Коли почалася війна, Настю забрали на роботи в Німеччину. Перед відправленням одягла на себе вишиту сорочку і всі прикраси, щоб показати німцям, які красуні живуть в Україні. Побачивши розфуфирену доньку, мама охнула: “Ти що робиш? Тебе ж там зґвалтують!” І натомість дала доньці лахміття.

На годинниковій фабриці в місті Карлсруе Настя не припиняла малювати. Коли наглядачка побачила її картину “Юнак і дівчина біля колодязя”, то забрала собі. А зранку вручила автору розкішну сукню, взуття і їжу. Невдовзі за свої роботи Настя навіть почала отримувати гроші.

– На фабриці працював інженером художник Вільгельм Каплер, він попросив маму показати свої роботи, – продовжує Володимир Рак. – Дуже довго розглядав її “Букет” на темному фоні, а потім на знак захоплення віддав свій бутерброд з шинкою і взявся підшуковувати для її картин покупців. А мамі сказав: “Ти, Настя, – великий талант. Тільки не малюй українські мотиви”.

Коти, ангели, природа і натюрморти швидко розкуповувалися німцями. В Німеччині дівчина спробувала вперше малювати на склі, розписувати фарфор. Талановиту українку навіть хотіли удочерити, але вона рвалася додому, до батьків. І як тільки закінчилася війна, поїхала в рідні Васильки.

Володимир Рак, син художниці

Віру в себе повернула Франція

На жаль, в Україні творити було ніколи та й не було для кого. Розкішних довоєнних базарів вже не існувало, людям заборонили цікавитися народною творчістю. Анастасія закінчила педучилище і пішла працювати вчителькою навчальних класів у сусіднє село.

– Там вона зустріла свого майбутнього чоловіка Василя, який повернувся з війни героєм, – говорить Володимир Васильович. – Батько був видним хлопцем, під два метри ростом. Не кожна дівчина наважувалася з ним заговорити. Тому як тільки він з’явився в селі, люди вже знали, що тільки Настя йому підходить у дружини. Така ж видна, розумна і талановита.

Слідом за чоловіком-військовим вона поїхала на Далекий Схід і лише в 1960-х повернулася в Україну. Сім’я оселилася в Кривому Розі. Анастасія влаштувалася вихователькою в дитячий садок.

– Чому першу виставку своїх робіт Анастасія Рак організувала тільки у віці 68 років? – питаю у сина.

– До цього мама малювала тільки для рідних, знайомих. Стимулу показувати свої картини не було. Сусіди навіть підсміювалися: “Он, дивися, художниця пішла. Кому потрібне твоє мазюкання? Город бур’янами заріс – йди краще посапай!”

Але діти – Василь, Володимир і Світлана – трепетно ставилися до маминого хобі. Саме вони організували її першу виставку. А коли на Дні української культури в Парижі французи побачили роботи українки в Музеї людини, затримали виставку на цілих вісім місяців і запросили Рак провести майстер-клас.

– Декілька тижнів мама вчила французів малювати, – продовжує син. – Вони називали її “українським Матісом” за дивовижне поєднання кольорів на склі.

У Франції мама зрозуміла, що її “мазюкання” цікаве іншим, Париж їй повернув віру в себе. Варто мені було на кілька хвилин залишити маму в готелі, як її обступали натовпи людей з проханням щось намалювати. З 2000 року вона активно почала творити, повторила по пам’яті свої ранні роботи, перейшла від ніжних кольорів до інтенсивніших тонів.

Виставка Анастасії Рак

Привіт з Німеччини

Була в Анастасії Рак багаторічна мрія – повернутися в Німеччину, знайти свого наставника Каплера чи його рідних і хоча б одну свою роботу воєнного періоду.

– На цю поїздку у нас банально не було грошей, – зітхає Володимир Васильович. – Мама стала молитися. І скоро нас самих знайшли! В 2007 році подзвонили з фонду “Взаєморозуміння і примирення”, запросили на п’ять днів в Німеччину. Ми там влаштували невелику виставку живопису на склі і відправилися на пошуки сім’ї Каплер. Фабрику годинників, де мама працювала в молодості, я одразу впізнав за її малюнками. До речі, зараз в тому приміщенні картинна галерея!

Опитавши всіх мешканців невеликого німецького селища з прізвищем Каплер, українцям вдалося знайти доньку художника – Фрінгільду.

“Не дивися на мене, стару бабу, дитино! Згадай 20-літню дівчину, яка з твоїм татом на фабриці трудилася і часто бувала у вас вдома на званих обідах”, – почала розмову Анастасія і дала Фрінгільді свою архівну фотографію.

Жінка, нічого не мовивши, побігла в дім. А через кілька хвилин повернулася з точно таким же фото. Залишилося від батьків. На жаль, робіт Анастасії Рак в домі Каплерів не залишилося, а ось картини батька збереглися.

– Дивлячись на них, я зрозумів, чому Вільгельм з академічною освітою так захоплювався роботами звичайної селянки. Він не вмів так працювати з кольорами, як мама, – запевняє син художниці. – У неї абсолютне бачення художника. Кажуть, що з тисячі живописців можна знайти лише одного вмілого кольориста. Ось вона й без інститутів ним стала. Ні – народилася!

Йди та дивися!

28 листопада в Музеї Івана Гончара (Київ, вул.Лаврська, 19) відкрилася невелика виставка робіт Анастасії Рак.

Її картини є в музеях Лохвиці, Полтави й інших обласних центрах, в Санк-Петербурзі. А також в приватних колекціях Віктора Ющенка, екс-міністра культури Василя Вовкуна, письменника Івана Драча. А закордонні поціновувачі мистецтва викладають за її роботи тисячі доларів.

Текст Олесі Кучеренко, Комсомольска правда в Україні
Богдан Пошивайло (фото), Катерина Качур (переклад з рос.)