Британцям і особливо англійцям, коли йдеться про вивчення історії, можна сказати, дуже пощастило. Ця країна в новітній історії не зазнавала окупацій і руйнувань, подібних до більшості сусідніх європейських держав. Офіційні інституції: церква, органи влади, правничі й судочинні органи покладалися і покладаються на документи і їх збереження у щоденній роботі упродовж багатьох сотень років. Це допомагає також ентузіастам, які хочуть збирати інформацію про свою сімейну історію.

«Моя мама померла якраз тоді, коли я почала писати про Гаррі Потера», – розповіла найуспішніша сучасна британська письменниця Джоан Ровлінґ у телепрограмі «Бі-Бі-Сі», що називається Who do you think you are? (що можна перекласти як запитання «Ким ви себе вважаєте», або «Хто ви такі?») Для телепрограми вибирають, звичайно ж, відомих людей, про яких цікаво дізнатися аудиторії, але її сутність полягає в тому, що фахівці допомагають герою чи героїні дізнатися про предків. Джоан Ровлінґ, наприклад, дізналася про свого прадіда – француза, відзначеного нагородою в Першій світовій війні.

«Ми досліджуємо родини з допомогою парафіяльних записів, результатів переписів, записів громадянського стану, документів про народження, одруження, смерть, документів про спадщину, сертифікатів про володіння землею, податкових документів, виборчих списків», – розповідає Джон Гансон із приватної фірми English Family Origins, що спеціалізується на тому, що надає платні послуги клієнтам, які хочуть більше дізнатися про своїх предків в Англії.

Комп’ютеризація

У відповідь на зауваження, що зараз усе можна легко знайти з допомогою комп’ютера, фахівець зауважив: «Проблема з інтернетними сайтами полягає в тому, що, уявіть собі, хтось, десь у певній інтернетній компанії мав дивитися у церковну книгу парафіяльних записів. Мав переносити і друкувати усю інформацію, щоб потім хтось в інтернеті міг сподіватися на те, щоб вдрукувати ім’я і знайти усі дані. На жаль, люди, які заносять інформацію з парафіяльних записів та документів про перепис населення, роблять дуже, дуже і дуже багато помилок. Отже, якщо ви шукаєте когось по імені, то можете і не знайти, хоча записи насправді є, але проблема може бути в тому, що людина, яка переносила інформацію, зробила помилку. Я сподіваюся, що це триватиме і далі, бо саме завдяки цьому в мене багато роботи».

Найбільше у пошуках інформації про предків потрібно мати часу і терпіння, а якщо якусь частину роботи доручати фахівцям, то, очевидно, що за це треба ще й заплатити.

Що стосується доступу до інформації, то в Англії, каже Джон Гансон, надто великих обмежень майже нема.

«Ні, великих проблем із доступом немає. Єдині документи, які важко отримати – це свіжі записи, людей, які ще живі. Наприклад, дані переписів населення мають «правило 100 років». Отже зараз найостаннішим переписом, дані якого перебувають у вільному доступі – це дані перепису 1911 року».

Український слід

Майкла Мельника – мешканця Норфолка, що у східній Англії, вивчення біографії батька – українця – привело до багаторічного дослідження і видання цілої історичної книги про дивізію «Галичина».

Майклові довелося шукати відповіді на важкі запитання. Як його батько опинився в Англії? Чому під час війни він був у підрозділі німецького Вермахту?

Батько Майкла Мельника не міг йому це розповісти сам, бо помер, коли син був школярем. Мати – англійка – також не мала відповідей на більшість запитань сина.

Після багаторічних досліджень архівів Англії, Німеччині та інших країн, сотень розмов зі свідками Майкл Мельник не лише знайшов відповіді для себе, але багато-чого може пояснити й іншим.

Професійний дослідник Джон Гансон вважає, що дослідження родинної історії є способом пізнання історії загалом, і, окрім розширення знань та розуміння, також допомагає у зміцнення сімейних зв’язків.

«Я вважаю, що на початку – це може бути лише задоволення цікавості. Потім, можливо, коли дослідження просувається і вони починають дізнаватися трохи про предків, значення родини, яке можливо трохи втратило в деяких західних культурах, виходить на поверхню і тоді з’являється більше сенсу у тому, щоб дізнаватися більше про предків. Але на початку це може бути просто трошки цікавості, бо усі довкола нібито таке роблять», – вважає фахівець.

Богдан Цюпин, radiosvoboda.org