Виставка “Не забувай свою рідну Україну”, присвячена 105-ій річниці від дня народження народного генія, який довгий час лишався непоміченим. Віктор Лобода — митець, який все життя прожив в урбанізованому Дніпропетровську (нині Дніпро), проте мальовничо і ніжно змалював українське село, в якому за життя бував декілька разів.

Віктор Миколайович віддав себе одноманітній праці монтера в телефонній мережі. І лише після виходу на пенсію поринає в своє улюблене малярство. В його пейзажах-спогадах — неповторний образ степової України. Образ великої країни з її історією, духом, багатством і тяжкою долею. “Україна Володимира Лободи — це степ, жито, просторі луки, хатки, вітряк над пагорбом, топольки, верби над ставком… Цей той класичний краєвид, який, на жаль, зникає, це спогад про одухотворену красу”,- так відкриває виставку Тетяна Пошивайло, заступник директора Музею Івана Гончара.

“На перший погляд, це ніби дуже прості роботи, але в них є такий запас сили. А все тому, що він малює не просто як аматор, пензлем водить його душа, його єство”, – відмічає співкуратор виставки, художник, реставратор Володимир Рак. Він переконаний, що ці картини мають бути надруковані в книжках для дітей, що виросли в містах, для того, щоб ті побачили цей особливий шарм України.

Пройшовши війни, голод, життя у нелюдській системі ХХ століття, рано лишившись сиротою, він “зумів не впустити в свою душу зла”, як говорить Андрій Кісь, художник-дизайнер, співкуратор виставки. Легко помітити, що Віктор Лобода не використовує чорного кольору в своїх роботах, всі картини його спокійні, легкі, органічні. Андрій Кісь відмічає, що саме інтелектуальна осмисленість є тим, що відрізняє творчість Лободи від наїву. Митець збирав поштові листівки європейських, українських, російських імпресіоністів та експресіоністів, робив копії з тих листівок, осмислював їх. Він добре знав світове мистецтво.

Соломія, онучка Віктора Лободи, поділилась своїми найяскравішими спогадами про те, як дідусь з бабцею багато дискутували: дружина читала художнику, потім разом обговорювали, підкреслювали… “Дідусь був неймовірно ретельним. В своїх щоденниках він погодинно описував, що відбулося в той день, включно з дощами, їжею… неймовірно цікаво, – ділиться враженнями Соломія.

“Щось дивне, магічне є в таких майстрах з народу, що не піддається поясненню”, – читаємо слова сина майстра Володимира Лободи в альбомі “Лобода”, погортати який, до речі, можна в залі, де проходить виставка.

НЦНК “Музей Івана Гончара”