Другий рік поспіль в Музеї Івана Гончара 23 вересня з обрядами, піснями та танцями відзначили прадавнє свято на честь осіннього рівнодення під назвою “Весілля Свічки”. Саме в цей період спекотне літо повертає на прохолодну осінь. Жвавим дійством в музеї фольклористи відродили давню традицію святкування Нового року, яку до 17 століття кияни провадили 14 вересня на Семена-Стовпника.
У ті часи на Контрактовій площі у світлі багаття та смолоскипів збиралися всі цехові майстри. Кожен ремісничий цех демонстрував своє професійне вміння під супровід обрядових пісень та власних традиційних гімнів. Великий ярмарок та забави в рамках святкування тривали цілу ніч.
Галина Олійник, режисер дійства, науковий співробітник НЦНК “Музей Івана Гончара”:
Цей день називався не тільки “Новим роком”, а й “Весіллям свічки”. Колись у древньому дерев’яному Києві не дозволяли запалювати свічки, тривалий час люди чекали указу, який би дозволив це робити. А коли нарешті він був підписаний, безпосередньо самим речникам було не вигідно цей указ афішувати, щоб й надалі збирати великі податки з майстрів за паління свічок. Та коли про цей указ дізналися люди, на честь дозволу палити свічки було вирішено влаштувати свято, так зване “весілля свічки”, щоб у такий спосіб висловити свічці найбільшу шану. Коли цеховики верталися додому, запалювали перші свічки, або перші посвіти.
В ролі цеховиків на музейному дійстві виступали різноманітні гурти. Зокрема, минулого року запросили гурт з Івано-Франківщини з села Великий Ключів, а цього разу з Тернопільщини. Аматорський обрядово-фольклорний ансамбль “Дністряни” з села Дністрове Борщівського району, а їх було 35 чоловік, привіз весь весільний обряд свого краю, починаючи з п’ятниці.
Галина Олійник, режисер дійства, науковий співробітник НЦНК “Музей Івана Гончара”:
Фольклористи з гурту дали можливість відвідувачам побачити обряди кожного весільного дня. Де край — там і звичай. Всі учасники цього колективу були одягнуті у свої сорочки, що відповідають цьому краю. Ми можемо побачити обряд в автентичності, у тих строях та українських костюмах, які були характерні для тої місцини.
По селах всієї Україні в цей час відбувалися вступи в парубоцькі та дівоцькі громади. Без вступних іспитів в парубоцькі громади приймалися тільки ті хлопці, які вміли грати на музичних інструментах, – розповідає пані Галина. – Проступала вже так звана економічна жилка, тому що хлопці завжди наймали музик. У дівочі громади зараховувалися без всяких вступних іспитів, треба було вміти шити, прясти, ткати, жати, вишивати і виконувати всю хатню роботу.
Галина Олійник, режисер дійства, науковий співробітник НЦНК “Музей Івана Гончара”:
Тим, хто був присутній на цьому святі, було цікаво знати, що таке ступа, як колись прасували одяг — на качалці та рубльом, як мололи зерно, що таке жорна, як вони виглядають, як тчуть. Тому дівчата й хлопці, які вступали у парубоцькі та дівоцькі громади мали можливість це все попробувати та пірнути в давнину і зрозуміти, які ж все-таки величезні турботи лягали на жіночі плечі.
Дівчата й хлопці мали можливість побути у столітніх Борщівських сорочках, які спеціально до свята привезла колекціонер з Тернополя Віра Матковська. Для цього з півторатисячної своєї колекції вона обрала понад півсотні найкращих сорочок, крайок, плахт, тощо.
Коли стемніло, у сяйві вогнів колективи “Вольниця”, “Рожаниця”, “Царина” за давньою традицією запалили перший посвіт, першу свічку в Музеї Івана Гончара, щоб “вона добре світила на всіх вечорницях”.
Далі свято гуляло. Вчило танці, які фольклорний гурт привіз з Тернополя, переглядали фільми українських весіль, які на теперішній час за українськими звичаями справляють на теренах України, частувалися кавою.
На святі з-поміж інших були присутні хлопці і дівчата – студенти з університету Поплавського, КНЕУ, волонтери фонду “Серце до Серця”, ансамбль “Троїсті музики” під керівництвом В.Дудки з смт Мельниця-Подільська і дитячий фольклорно-етнографічний ансамбль “Дзумбалик” з селища Дністрове.
Світлини – Богдан Пошивайло та Катерина Качур
