Високо в італійських Апеннінах, де хмари чіпляються за гори, у маленькому містечку Пеннабіллі, у будинку із садом мигдалевих дерев жив казкар-вигадник на ймення Тоніно Гуерра (1920-2012). Насправді, його дух і досі там живе. Згідно заповіту, урну з прахом казкаря замурували у скелю, що височіє у його саду.

Сеньйор Гуерра любив життя, всіх і все в ньому. У всеможливих проявах постійно творив, не втомлювався і не боявся цього робити – вільно, невимушено, відкрито. Водночас вигадував свій світ і щедро ним ділився.

Тоніно Гуерра. Фото: www.snob.ru

Світ Тоніно Гуерра особливий. Це не тільки його картини, скульптури, поезія, відомі фільми. Він схожий на Всесвіт, хай маленький, але Всесвіт. І в ньому співіснують дуже різні речі. Наприклад, сад думок, куди люди приходять порозмірковувати над життям, зрозуміти себе.

Сад думок

Тоніно Гуерра вмів перетворювати у мистецтво все, чого торкався. На місці колишнього міського сміттєзвалища він розбив сад забутих фруктів. Там, окрім висадки плодових дерев, він збудував сонячний годинник, фонтан, різні скульптури й капличку в пам’ять про свого друга, російського кінорежисера Андрія Тарковського.

Сад забутих фруктів

Фонтан у вигляді дубового листка

Будиночки для птахів

Тріумфальна арка (за проектом Т.Гуерра) для тих, хто не добився слави, не був
піднятий на п’єдестал. За задумом Тоніно, пройшовши під цією аркою, кожен стане по-своєму щасливим.

Тоніно не залишав поза увагою дрібниці, повз які ми зазвичай проходимо. Наприклад, він створював орнаменти для побутових речей, у такий спосіб продовжуючи давні народні традиції власноручного прикрашання свого дому. Художник придумував рішення прості, але незвичайні. Найпоширеніші образи у творах Тоніно — метелики, селяни з курами на руках, листя, коні, яблука. За словами дружини митця Лори Гуерра, люди з курами – це сільські мешканці, якими їх з дитинства пам’ятає Тоніно. “Це пам’ятники селянської цивілізації, яка зникає”, говорив Тоніно Гуерра.

Художник зазвичай використовував теплі пастельні кольори, прості впізнавані образи

На фото Тоніно Гуерра з дружиною Лорою

Оздоблення в театрі м.Пеннабіллі

По малюнках Тоніно Гуерра створені меблі, кераміка, орнаменти на тканинах. Зараз це перетворилося на своєрідний впізнаваний стиль в італійському дизайні. Ось, зокрема, текстильна фабрика “Паскуччі” випускає текстильні вироби з ескізами митця.

Продукція текстильної фабрики “Паскуччі”

Декор за мотивами Т.Гуерра

Меблі за проектом Т.Гуерра

Любов Тоніно Гуерра до текстилю, мабуть, не просто так. Ця традиція тягнеться ще з Середньовіччя. В рідному місті Тоніно Сантарканджело-ді-Романья за п’ять століть до його народження жив Леонардо да Вінчі, який винайшов колесо для нанесення малюнка на тканину і сам побудував його. Воно досі працює.

Колесо Леонардо да Вінчі

“Для мене краса – це вже молитва”. Тобто хто служить красі, оспівує її – вже молиться, вважав Тоніно Гуерра. За таке трепетне ставлення до всього прекрасного Тоніно дали офіційну державну посаду в провінції Ріміні: він став першим “захисником краси” в Італії.

За Т.Гуерра, коли дивишся на прекрасний краєвид – ти молишся!

Пеннабіллі

Літературні твори Тоніно зараз вивчають у школах, університетах. Він автор сотень розповідей, романів, п’єс, написав багато томів поезії.

“Жив був вусатий ангел, він нічого не вмів робити ні на землі ні на небі. Одного разу він залетів у хлів до мислився і почав годувати зерном опудала птахів. Всі сміялися над ним, але в один прекрасний день опудала птахів ожили, затріпотіли крилами і полетіли в небо. Всі знову сміялися, але вже від радості. Сміявся і вусатий ангел. І якщо у нас вистачить уяви, то й ці птахи оживуть. І теж полетять в небо, бо дива існують”. Так говорив Тоніно Гуерра. І в одній закинутій церкві створив музей однієї картини. Називається картина по його білому віршу “Білий вусатий ангел”. Тепер це одне з обов’язкових для відвідування місць в Пеннабіллі.

Експозиція у закинутій церкві

“Не засмучуйтесь, якщо ви не встигли чи не змогли втілити якісь свої проекти; опишіть їх, хтось та й почує, і тоді можливо вони здійсняться”, – був переконаний Тоніно Гуерра. У своїй останній виданій книзі під назвою “Підвішені проекти” він зібрав всі свої ідеї, які знав, що не встигне здійснити за життя. З надією, що хтось колись за них візьметься, італійський митець залишив книгу для мерів міст, школярів, творчих людей — для усіх, кому не бракуватиме сміливості й натхнення творчо перетворювати навколишній простір.

Через три роки після смерті Тоніно один із колись задуманих ним проектів у березні цього року вже втілився — фонтан на центральній площі Сантарканджело-ді-Романья — місті, де народився Маестро.

Фонтан за проектом Тоніно Гуерра в Сантарканджело-ді-Романья, Італія

Ще один фонтан Тоніно в Сантарканджело-ді-Романья

Викладений мозаїкою

“Поет, сценарист, письменник, художник, скульптор, драматург, архітектор, журналіст, конструктор, меценат, педагог, металург, винахідник, громадський діяч, агроном, садівник, хімік і просто гарна людина. А ще футболіст і саксофоніст” – так грузинський режисер Георгій Данелія характеризував свого друга, італійського митця Тоніно Гуерра (1920-2012). І не даремно. Рівно у стількох, а може й більше напрямках той творив, залишивши по собі неоціненний спадок.

Тоніно працював з батьма відомими кінорежисерами – Федеріко Фелліні, Мікеланджело Антоніоні, Андрєй Тарковскій, Франческо Розі, Тео Ангелопулос, для них та інших написав більше 120 сценаріїв. За що неодноразово отримував “оскари”, “золоті пальмові гілки” та інші нагороди. Вважався найкращим сценаристом Європи ХХ століття. Сюжети Тоніно увійшли в духовний спадок італійської нації. Якщо у Франції в ХХ столітті задавала тон суспільству література, то в Італії того ж періоду камертоном було кіно. Моральну релігію італійського народу формували фільми, сценарну основу яких створював Гуерра.

Тоніно Гуерра і Федеріко Фелліні. Фото: www.fashiontime.ru

“Все старше покоління кінематографу, всі великі майстри кіно 60-х років залежали від Тоніно Гуерра, тому що багато режисерів працювали з ним, – розповідає грузинський кінорежисер Міхеіл Мревлішвілі. – Що було дивовижним при спілкуванні з Тоніно чи навіть у спорах з ним, він ніколи не відчував себе авторитетом. Він ніколи не показував, що у нього є сила і що за його спиною велике творче життя. Навпаки, він завжди старався триматися нарівні. Йому не треба було когось в чомусь переконувати, він діяв, він творив. Він був дуже відкритою людиною. Він нікого не переконував, він просто робив те, що любив, те, що вважав правильним, і його оточення саме переконувалося.

Міхеіл Мревлішвілі, грузинський кінорежисер

Колись кіно знімав Тоніно, а зараз знімають фільми про Тоніно. Міхеіл Мревлішвілі вже рік працює над документальним фільмом про “життя італійського майстра, яке продовжується”. Зйомки відбуваються у багатьох містах Італії, де митець залишив свій слід:

“Я не вважаю, що художник, який сьогодні затребуваний ще більше, ніж вчора, помер. Він живе і продовжує йти своїм шляхом. Феномен Тоніно в тому, що у нього є те, чого не вистачає нашому сучасному світу – це можливість знаходити незвичайне, гарне у простих речах і потім ці прості речі підіймати до небес. Ця людина зуміла дуже простими засобами реалізувати великі і величні ідеї. Феномен Тоніно на кожній вулиці Пеннабіллі. Дивовижно, як він зміг створити цю фантастичну казку. Він оживив світ, який носив всередині себе. В образі і у житті Тоніно зійшлося багато світлих променів – інтелект, талант, бажання змінити світ на краще і сила волі, бо він це робив. Ця людина на маленьких прикладах показала всьому світу, в який бік повинне йти наше суспільство” – переконаний грузинський кінорежисер.

Пам’ять про Тоніно з роками тільки посилюється. Йому присвячена низка фестивалів в Пеннабіллі, започаткуваних його друзями та Культурним центром Тоніно Гуерра, – Антикварний фестиваль, Фестиваль забутих фруктів, Фестиваль мистецтв.

Фільми про Т.Гуерра

Як і раніше, до Пеннабіллі продовжують з’їжджатися друзі Тоніно з усього світу. Тепер їх приймає його дружина Лора сама.

Лора Гуерра

Коли вони зустрілися, їй було за 30, а йому за 50. Вона росіянка, він італієць. З великими труднощами вони переїжджають з Москви в Італію (бо з Радянського Союзу виїхати за кордон було практично неможливо). Лора швидко вивчила мову і стала невід’ємною частиною Тоніно. Вона віддала йому своє життя. Була його коханою, натхненницею, супутницею в поїздках, перекладачкою. Це вольова, гарна жінка, дуже чуттєва. У неї живе понад 50 котів, які сходяться з усіх навколишніх пагорбів.

Лора любить гостей, любить їх годувати, слухати і розповідати:

“Коли мені виповнилося 50 років, Тоніно запитав мене: що ми з тобою купимо тепер (а ми мешкали в Римі): мансарду в Парижі чи будинок в селі? Відповідь ось перед вами – будинок в селі. З Пеннабіллі у Тоніно був зв’язок ще з дитинства. Разом з батьками він їздив сюди продавати рибу, зелень.

Коли ми приїхали в Пеннабіллі, Тоніно показали, де в цьому місті були руїни князів Малатеста. Він пішов туди, поклонився і привітався з князем, який жив в 15 столітті – Сигізмунд його звали. Тоніно сказав: “Здрастуйте князь Малатеста, ми тепер сусіди!”.

Краєвид із саду Тоніно Гуерра

Тоніно тут називають “творцем казок”. На всіх картинах так чи інакше з’являються метелики. Чому? Під час війни німці забрали Тоніно в лагер, а коли він вийшов, написав такі рядки: що він був багато разів задоволений, але по-справжньому щасливий був лише тоді, коли його звільнили в Німеччині і він зміг дивитися на метелика без бажання його з’їсти.

Як ви думаєте, що Тоніно найбільше любив робити – кераміку, меблі, сади розвивати, фонтани, писати сценарії до фільмів чи вірші? Найбільше любив слова. Він завжди казав, що “я перш за все старався бути в цьому житті поетом”.

Розповісти, який він мені подарунок зробив? Коли Тоніно вже пішов назавжди, я піднімаюся до себе в кімнату на другий поверх, хочу вже в ліжко лягати з книжкою, і щось мені заважає у волоссі. А був грудень, коли вже нічого не цвіте і метелики не літають. Я поправляю своє волосся, а звідти вилітає метелик! У грудні! Із закритими вікнами! Такий подарунок Тоніно мені зробив в ніч перед Різдвом.

А було ще й таке. Пройшло два місяці, як Тоніно пішов на небо, дуже сумувала за ним, я вийшла в сад, і питаю в Тоніно: де ти, скажи мені? А в нас в долині під садом тече річка, і там внизу отак при сонцю без дощу на моє питання “де ти?” народжується веселка, яка перетинає всю річку і стоїть в небі одну годину 20 хвилин.

Хто мене запитає, чи знайома я з Софією Лорен? А хто мене запитає, чи їла я спагетті з Софією Лорен? А хто готував спагетті? Звісно, Софі Лорен, тому що я би не могла їх саме так приготувати. Словом, я також потрапила у казку. Я потрапила в італійське кіно, побачила всіх дів і дивилася, як знімається італійське кіно.

Тоніно працював з відомими режисерами, найкрасивішими актрисами, які були відомими у всьому світі – Софі Лорен, Лючія Бозе, Клаудія Кардінале, Джульєта Мазіна, Анна Маньяні.

Тоніно об’їздив багато країн. Був також у Києві на Міжнародному фестивалі анімаційних фільмів “Крок”. Пам’ятаю, як з Києва на пароході ми пливли в Одесу.

До Тоніно приїжджали міністри, інтелектуали зі всього світу, артисти. А під час зустрічі зі школярами Тоніно завжди починав так: “Будь ласка, навіть коли ви подорослішаєте, коли вас засліпить можливостями майбутнє життя, не забувайте свого дитинства, того світла, яке ви отримали в дитинстві, тому що в дитинстві всі ми були безсмертними”. Ми ж не думаємо про смерть в дитинстві, ми знаємо, що будемо жити завжди, тому в дитинстві ми безсмертні.

Одного вечора був дуже гарний захід сонця і я кажу: “Тоніночко, подивись на захід сонця, який гарний захід!”. Він повертається до мене і каже сумно (а це був останній його рік): “Повернись Лоро, ось тут захід”. В той час Тоніно було 91 рік.

Молодий Тоніно Гуерра

Я розказую про нього так багато і довго, бо, по-перше, він цього заслуговує, по-друге, тому що я його люблю, а по-третє, тому що він дав світу багато всього – написав вірші, зробив фільми, фонтани, сади, кераміку, мозаїку і любив людей.

Його девізами були: “Треба робити щось обов’язково для інших, в цьому сенс життя” і слова одного монаха, який жив у 1000 році: “Необхідно робити щось значно більше за банальну досконалість””.

Італія – Україна

Ім’я Тоніно Гуерра стає все відомішим в Україні. За ініціативи кількох українок у 2013 році відбулася виставка робіт митця в Києві. У 2014 році був проведений всеукраїнський конкурс на кращий анімаційний фільм, переможець якого поїхав на відпочинок на батьківщину італійського сценариста в Італію. А в березні 2015 року на Дні Тоніно Гуерра в Італії були запрошені кілька українських фольклорних гуртів. Зараз же готується до видання перша збірка творів Тоніно Гуерра українською мовою. Ділиться враженнями від знайомства з творчістю італійського митця одна з представниць Культурної асоціації Тоніно Гуерра в Україні Ліза Кузуб:

“Проливні дощі, маленьке містечко, гори, постійно туман. У Пеннабіллі все настільки казково, незвичайно і містично. Ти перебуваєш у якомусь навіть зміненому стані, у тебе всередині починає щось ламатися, відкриватися. І для мене Тоніно в Пеннабілі відкрився як художник. Його картини повинні мандрувати світом. Так виникла ідея виставки у Києві. Коли вперше потрапила в будинок Лори, мені вже остаточно знесло дах. Тому що тут картини Антоніоні, тут картини Віма Вендерса, килим Параджанова, тут через один предмет можна поспілкуватися з цілою епохою.

Тоніно працював з абсолютно різними режисерами – від дуже реалістичних режисерів як Франческо Розі до таких вигадників і казкарів як Фелліні, і таких естетів й інтелектуалів як Антоніоні. З ними всіма Тоніно знаходив спільну мову.

Ще мене вражає оця велика кількість друзів, яких мав Тоніно. Всі до нього їхали, щоб поспілкуватися, щоб навчитися його внутрішній свободі, яку він всім передавав. Він просто своїм прикладом показував, що в цьому світі можна жити вільно, як в казці.

Якщо взяти спосіб життя Лори, то вона також в якійсь мірі чарівниця, яка максимально ділиться оцим своїм чарівним станом. Мені дуже подобається, коли Лора розповідає, що з багатьма людьми вона дружить по 30-40 років. Для мене це великий показник. Вони буває і сваряться, але це вони проходять разом. Це якісь дуже глибокі відносити один з одним, що ще не на одне життя розтягнуться. Тема дружби і тема творчості мене дуже надихнула в цих людях”.

Катерина Качур, НЦНК “Музей Івана Гончара”