Відтоді як Музей Івана Гончара набув державного статусу і приватна колекція засновника була передана державі його родиною, потреба в повноцінній багатофункціональній діяльності цього добре знаного в Україні й за кордоном закладу не зменшилася, а навпаки – зросла. Адже добре відомо, що в новітню добу сфери впливу музею значно розширюються. Нова організаційно-функціональна форма закладу культури – Музей-Центр – постає не просто як cховище певних етнічних та загальнолюдських цінностей і раритетів, а як своєрідна комплексна модель духовно-матеріального життя роду, племені, громади, народності, нації, в якій відображено увесь комплекс світоглядних орієнтирів, основні складові та визначальні чинники його традиційного буття.
Завдання, поставлені Музеєм Івана Гончара, знайшли повне розуміння та підтримку серед громадськості держави; провідних наукових і мистецьких інституцій, професійних і творчих спілок. Зокрема, Інститут літератури, Інститут народознавства, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології системи Національної Академії наук України; Національна Спілка майстрів народного мистецтва України, Національна Спілка художників України, Національна Спілка письменників України, Академія мистецтв України, Український національний комітет Міжнародної Ради Музеїв (IКOM), ряд музеїв та громадських установ України, стурбовані станом української традиційної культури, неодноразово висловлювалися за створення в Києві на основі державного Музею І.М. Гончара Всеукраїнського центру народної культури, котрий об’єднав би загальнодержавні зусилля в галузі збереження, вивчення, популяризації та розвитку національної традиційної культури українців. З обґрунтуванням цього в пресі, на радіо й телебаченні, у зверненнях до Президента України виступали відомі діячі культури та науки, депутати Верховної Ради України.
Відтак, зважаючи на багаторічні численні клопотання, Указом Президента України від 2 грудня 1999 року було створено Український центр народної культури «Музей Івана Гончара», що став правонаступником Музею І.М. Гончара і виявом реалізації ідейних задумів Івана Гончара щодо подальшого розвитку його громадського Музею як багатофункціонального національного центру української народної культури.
Слід зауважити, що реорганізацію Музею І.М. Гончара у багатофункціональний Центр зумовлено ще й тим, що цей заклад уже багато років перевищує функціональні повноваження звичайного музею, має необхідний досвід і потенціал для розширення сфери своєї діяльності. Зокрема, Музей має значні здобутки у розробці низки науково-практичних проблем, апробованих на п’яти Всеукраїнських та міжнародних конференціях «Гончарівські читання». У збірниках матеріалів Читань висвітлено актуальні проблеми теорії, історії, перспектив розвитку та збереження традиційної народної культури. Музеєм І.М. Гончара розроблено низку проектів в царині збереження та розвитку традиційної культурної спадщини. Реалізація цих проектів шляхом створення інформаційно-джерельної бази з проблем вітчизняної та зарубіжної традиційної культури (проведення комплексних фольклорно-етнографічних експедицій в різні регіони України, організація мистецьких виставок (у т.ч. за кордоном), налагодження міжнародного співробітництва в галузі музеології та традиційних культур) сприяла дослідженню й науковому узагальненню процесів побутування і перспектив розвитку української традиційної культури як важливого атрибуту демократичного суспільства, первинного фактору етнічної самобутності українців. В активі Музею – проведення численних культурно-мистецьких акцій (виставок, фольклорних свят, творчих вечорів, лекторіїв), музейницьких симпозіумів, участь наукових співробітників у національних і міжнародних конференціях, надання науково-методичної допомоги осередкам народної культури, окремим дослідникам, навчальним та освітнім установам.
2000 року за сприяння Міжнародного фонду «Відродження» було створено веб-сайт УЦНК «Музей Івана Гончара».
2003 року за фінансової підтримки Київської міської державної адміністрації вийшла мистецька книга-альбом Ніни Матвієнко “Ой виорю нивку широкую”.
З метою сприяння розвиткові української традиційної культури 2003 року засновано громадську організацію «Фонд Івана Гончара», спільно з якою музеєм видано мистецький альбом Антона Штепи «Нещасний щасливець» й альбом-збірник історико-культурологічних нарисів «Шевченків край» (2005).
2004 року на замовлення Головного управління культури, мистецтв та охорони культурних пам’яток КМДА зусиллями співробітників УЦНК «Музей Івана Гончара» та Інституту прикладної інформатики було створено мультимедійний компакт-диск «Творча спадщина Івана Гончара», а в рамках культурно-освітнього проекту з поліграфічною фірмою «Оранта» побачили світ мистецький календар української народної ікони та чотири подарункові набори поштових листівок серії «Культурна спадщина українців»: «Українська народний іконопис», «Давня українська листівка», «Українська народна картина», «Україна й Українці». 2005 року у цій серії було видано ще два комплекти подарункових листівок – «Українське народне ткання» та «Українське народне вишиття».
2004 року до Дня Незалежності України було відкрито першу чергу експозиції, яка висвітлює різні аспекти традиційної культури українців – красу і філософію народного повсякденного життя, християнські чесноти та національні ідеали, людські взаємини та спілкування з природою.
У 2005 році Музей Івана Гончара став лауреатом І Всеукраїнського музейного фестивалю в Дніпропетровську (Диплом переможця у номінації «Кращий видавничий проект»), а також VII Київського міжнародного книжкового ярмарку «Книжковий світ – 2005» (Диплом ІІІ ступеня у номінації «Краща мистецька книга» (за книгу «Шевченків край»), Диплом у номінації «Краще електронне видання» (за компакт-диск «Спадщина Івана Гончара»), Диплом у номінації «Оригінальний видавничий проект» (за серію «Культурна спадщина українців»).
До 95-ліття від Дня народження Івана Гончара (січень 2006 року) видано вибрані сторінки із його славнозвісного історико-етнографічного мистецького альбому «Україна й Українці», який здобув Гран-прі XIII Книжкового Форуму у Львові. У 2007 році світ побачили ще три томи цього альбому – «Галичина: Львівщина, Івано-Франківщина, Тернопільщина», «Буковина» і «Київщина Правобережна». Підготовлені до друку томи «Полтавщина», «Слобожанщина» і «Поділля: Вінниччина та Хмельниччина».
2006 року, до 95-річчя від дня народження фундатора музею видано книгу-альбом «Спогади про Івана Гончара».
У 2009 році Указом Президента України УЦНК «Музей Івана Гончара» здобув статус «національний».
Нині при Центрі діють етноклуб, студія української народної вишивки, відбуваються майстер-класи з різних галузей народної культури, проводяться мистецькі «вечорниці», зорганізовуються семінари-практикуми, фестивалі. До того ж, музейна збірка Центру постійно зростає, поповнюючись новими шедеврами.
Отже, мрією співробітників Музею та його друзів є розширення експозиційної, експедиційної, дослідної та науково-методичної роботи, створення Театру фольклору й народного обряду, розробка нових музейних програм для різних цільових груп відвідувачів, пошук шляхів підтримки діючих майстрів та осередків традиційних ремесел, вивчення, інтерпретація та популяризація унікальних явищ народної культури українців. Для громади «гончарівців» принципово важливим є забезпечення спадкоємності традиційної культури в Україні згідно духовних настанов і дороговказів Івана Гончара. Адже його громадський музей виник як протидія варварській політиці, що визначала мистецьке та культурне життя мільйонів людей. Тоді, у 1960–70-і роки, це був виклик тоталітарному режимові від громадянина і мистця, нині ж музей також протистоїть не менш загрозливим глобалізаційним викликам новітньої доби .
Те, що зробив за своє життя Іван Гончар, можна по праву назвати звитягою. Його доробок без перебільшення порівнюємо із здобутками цілої наукової інституції. Часом важко усвідомити, скільки може зробити одна людина, якщо вона любить свою батьківщину, свій народ. Сьогодні ж постання на основі приватного музею державної установи – Національного центру народної культури є не лише необхідним для культурно-мистецького життя України, а й закономірним у світовому контексті розвитку музейної справи. Спільними зусиллями громадськості і держави цей самобутній науково-мистецький і культурно-просвітницький заклад має перетворитися на один із чільних осередків формування національної свідомості, розвитку гармонійної особистості та духовно повноцінної нації, як і мріяв про це його незабутній фундатор: «Усе, що ви побачите в Музеї, хай збудить у вас почуття палкої, найщирішої любові до поетичної душі Матері-України і хай любов ця стане могутнім стимулом для її прекрасного майбутнього та буйного розквіту» [Гончар І.М. Вступне слово до першого публічного огляду… Машинопис. – Арк. 11. (Збірка УЦНК „Музей Івана Гончара”, меморіальний архів І.М. Гончара)].
Ігор Пошивайло,
кандидат історичних наук,
заступник директора з наукових питань НЦНК «Музей Івана Гончара»
