Музей Івана Гончара відсвяткував 20-річчя

У суботу, 5 жовтня, в НЦНК «Музей Івана Гончара» зібралися друзі культурного закладу — колеги, меценати, партнери та відвідувачі, майстри та музиканти. Музей відзначав своє 20-річчя насиченою програмою, підбиттям підсумків та оприлюдненням планів на найближче майбутнє. Вітаючи співробітників музею, більшість гостей наголошували, що музей є сучасним закладом, де відвідувачам пропонують не лише «законсервовані артефакти», а й «живу традицію». На запитання «Дня», як Музею вдається актуалізовувати народну культуру, показувати її в сучасному світлі, але так, щоб і вона нічого не втратила, генеральний директор НЦНК «Музей Івана Гончара» Петро Іванович Гончар відповів: «Потрібно жити, як хочеться. Бути вільним у цьому житті і в цьому світі. Те, що любиш, те сповідуй, люби, примножуй». Чим не рецепт успіху — і не лише для музеїв, а й для багатьох інших сфер життя?

Петро ГончарУтім формула «жити так, як хочеться» не виключає стратегічного планування роботи з раціональними матеріями. Наприклад, серед 20 пріоритетів на найближчий час у Музеї зазначають такі: «ефективний менеджмент, привабливий програмний та інституційний маркетинг, створення стратегічного плану та впровадження тривалого програмного планування, розширення урядового, приватного та корпоративного спонсорства, актуалізація музейної збірки та програм, зв’язок між культурною спадщиною і сучасною культурою та суспільством, «динамізація» експозиційних площ, розвиток цільових аудиторій, інтерактивні виставки» тощо.

«Оскільки ми люди сьогодення, то не можемо жити вчорашнім днем. Ми любимо ту красу, яку витворив народ. Це — сутність нашого життя. Випробувана часом, сформована нашим менталітетом. Тому ми модернові, а, разом із тим, можемо переживати те життя, яке проживали українці сотні років тому, — розповідає Петро Іванович Гончар. — Головне зараз — зробити повністю будівлю і пристосувати її під музей. Бо це ж тільки фрагменти експозиції».

За ці 20 років Музей продемонстрував, що традиційна народна культура може цілком гармонійно вписуватися в сучасний контекст і бути актуальною. Серед здобутків — еволюція з домашнього музею до Національного центру, системні освітні, навчальні та промоційні програми, відкриття мистецької експериментальної галереї, музейної крамнички, активна видавнича діяльність, помітна присутність музею в інтернет-просторі, зокрема у соцмережах Марія Квіткатощо. Музей притягує до себе молодь — і як відвідувачів, і в як працівників, волонтерів та охочих взяти участь у численних майстер-класах, фестивалях тощо. А увага з боку молоді до інституції багато про що свідчить. «В дитинстві я дуже не любила музеї, і якби мені сказали, що я працюватиму в музеї — я б у житті не повірила! — сміється наукова співробітниця музею Марія Квітка, що працює тут вже дев’ять місяців. — Це для мене був образ нудної роботи, яка ніколи не змінюється. А потрапивши сюди, була вражена, наскільки робота в музеї може бути різноманітною. Це, справді, Центр культури — окрім наукової роботи, я тут співаю, танцюю, проводжу заняття в дитячій школі — настільки насичена тут робота!».

На святі працівників музею та волонтерів було видно відразу — усміхнені, привітні, вбрані у традиційний одяг, вони відповідали на всі запитання, підказували, розповідали про певні експонати, що цікавили гостей. «Все треба робити щиро — щоб не було нічого зайвого, так, щоби самому було приємно. Щоб це було саме життя. Зараз багато музеїв взяли курс на інтерактивність та модернізацію. Вони намагаються бути цікавими людям. Наш музей — гарний тому приклад», — продовжує Марія Квітка.

У свій день народження Музей Івана Гончара підготував цікаву й насичену програму, створивши при цьому атмосферу затишного домашнього свята. Обійшлося без пафосу та офіціозу. З самого ранку тут можна було переглянути фільми про життя та творчість Івана Макаровича Гончара — людини, яка в умовах протистояння тоталітарному режиму змогла зібрати та дослідити колекцію народних старожитностей. Саме ця колекція, що довгий час зберігалася вдома у Івана Макаровича, і стала відправною точкою Музею.

Музей Івана Гончара

Музей Івана Гончара

Музей Івана Гончара

Музей Івана Гончара

Музей Івана Гончара

Музей Івана Гончара

Музей Івана Гончара

Музей Івана Гончара

Музей Івана Гончара

Музей Івана Гончара

Музей Івана Гончара

Музей Івана Гончара

Також протягом дня можна було послухати тематичні екскурсії музеєм, а ближче до вечора побувати на відкритті ювілейної виставки «Музей Івана Гончара +20: Причетність», яка демонструє шлях від державного музею до національного центру, колекцію народних старожитностей та дарунки, якими поповнилася музейна збірка за останні 20 років. Після відкриття на гостей чекала музична програма — вечорниці та святковий концерт за участю хору «Гомін», гурту «Хорея Козацька», ансамблю «Божичі», гуртів «Буття», «Гуляй Город», «Роксоланія», «Кралиця», Школи традиційного народного танцю, дитячих гуртів «Дай Боже», «Цвітень», «Орелі», фольклорних гуртів села Фасова Макарівського району та села Демидів Вишгородського району.

«День» також поцікавився у тих, хто фінансово підтримує Музей Івана Гончара та загалом інвестує в культурну сферу, що їх мотивує це робити.

Ігор ДідківськийІгор Дідківський, голова Піклувальної ради НЦНК «Музей Івана Гончара», голова Ради комітетів «Європейської Економічної Палати Торгівлі Комерції та Промисловості»:

— Держава нерозумна, якщо не усвідомлює, що музейна справа — це вектор експансії. Ми робимо те, що природно: вкладаємо у культуру без очікування зисків від цього. Я два роки тому створив Піклувальну раду Музею Гончара і ми підтримуємо музей фінансово. Я інвестую в культуру, бо я українець, бо це дає мені кураж, бо це так само інвестиції в себе. Україна — це я. Я вважаю, що відхід від традицій — це смерть для будь-якого народу. В глобальному світі ми цікаві тільки своїми традиціями.

Морган ВільямсМорган Вільямс, президент Американсько-української ділової ради:

— Коли я дивлюся на експонати цього музею, то бачу, що українці дуже творчі, мистецькі люди. Мені подобається, що всі ці речі у цьому музеї колись належали реальним людям, які переважно жили в селах і власноруч творили цей посуд і цей одяг, самі декорували свої оселі. Тому цей музей — справжня скарбниця справжнього народного мистецтва.

Я особисто дуже люблю народне, сільське мистецтво, зокрема американське та українське. І наша Рада фінансово підтримує народну культуру та інституції, що нею опікуються — ми купуємо деякі експонати, підтримуємо документальні фільми тощо. Музей Гончара — це один із наших спеціальних проектів. Мої улюблені експонати тут — народні картини, намальовані сільськими людьми, які не були професійними художниками. Вони малювали на дошках, на папері, на канві свої враження, відчуття, мрії.

Для людей, особливо молоді, важливо знати історію своєї країни, історію своєї культури. Важливо розуміти, що те, що відбувається нині, нерозривно пов’язане з тим, що відбувалося в минулому. І ці традиції, звичаї — все це дуже важливе для українського майбутнього. І що мені подобається в Музеї Гончара, — що це живий музей.

Відеопривітання

Фоторепортаж

Марія Семенченко, газета «День», Богдан Пошивайло (фото), Володимир Хоменко (відео), НЦНК “Музей Івана Гончара”

Share Button

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Відгуки
Опитування

Ви писали писанки цього року?

Результати