Ви коли-небудь бували на даху музею? Сумніваюся. Максимум куди вам дозволять пройти – це в експозиційні зали, а за всіма іншими дверима – адміністративне приміщення, куди стороннім зась. І в музеї Івана Гончара також без винятків. Хіба що ви практикант чи волонтер, або ж ходите на якусь з численних музейних студій. Та навіть тоді у потаємні куточки музею вам дорогу не вкажуть. А що вже говорити про дах! Навіть офіційно влаштованим працівникам туди дорога закрита. Бо, по-перше, згідно посадових інструкцій 99 відсоткам музейникам (окрім технічного персоналу) там робити нічого, а, по-друге, місце й справді небезпечне, особливо, коли покрівля в напіваварійному стані й потребує капітального ремонту.

Однак то робота для майстрів-ремонтників, а нам, романтикам, аби залізти повище і помилуватися краєвидами покраще. Отримавши дозвіл і вислухавши інструкції безпеки, на Музей Івана Гончара у супроводі наглядача таки вдалося вилізти. По драбині спочатку на горище (там, скажу, немає нічого цікавого, окрім деревобрухту), а далі через невеликий отвір на металевий дах, до обіду нагрітий весняним сонцем.

Вихід на горище

Власне, горище

Вихід з горища на дах

Тут головне, щоб взуття було на гумовій підошві й не ковзало по покрівлі, стрімко нахиленого даху. Мені пощастило, саме в таке була взута.

Отож, вихід з горища на дах розвернутий всередину музейного подвір’я. Якраз добре спостерігати за тими, хто відпочиває на лавках біля входу в адміністративну частину приміщення. В моєму випадку там купчилися студенти, які таки уздріли цікавих дахолазів 🙂

Подвір’я музею

По праву руку від виходу з горища на дах височіють бані Церкви Воскресіння Христового (Афганська церква), збудованої 1696 року. Справа за храмом афганців вдалині видніється дзвіниця та весь золотобанний комплекс Києво-Печерської Лаври з усіма його монастирями, храмами, обслуговуючими будівлями та навіть бджолиною пасікою.

Бані храму афганців

На даху

Києво-Печерська Лавра

Пасіка

А по центру краєвиду за рядком хмарочосних тополь синіє Дніпро, по кольору змагаючись із небом. Направду благословенний краєвид!

Дніпро

Не думайте, що до лівого берега з його спальними районами рукою подати. Звісно, якщо пощастить, то від музею Гончара по мосту Патона туди на авто можна дістатися за 10 хвилин, однак якщо застрягнете в заторі, то тримайте вільну годину про запас.

Церква Різдва Богородиці з дзвіницею на передньому плані. Збудована 1696 року в стилі бароко. Праворуч – міст Патона

З даху вдалині за гілками дерев також проглядається монументальна скульптура “Батьківщини-Матері”, що розташована на високому правому березі Дніпра на території Національного музею історії Великої Вітчизняної війни.

Батьківщина-Мати

В принципі, це й все. Ще варто нагадати, що музей Івана Гончара розташований на Печерських пагорбах у Казенному губернаторському будинку Києво-Печерської фортеці, який є пам’яткою архітектури ХVIII – XIX століть.

Катерина Качур, НЦНК “Музей Івана Гончара”