Саме слово «весілля» сприймалося народною свідомістю як означення радості та веселощів. Це – урочиста мить не лише в житті двох молодих люблячих сердець: двері хати, де відбувається весілля, за давнім звичаєм, відкриті для всіх – званих і незваних, близьких і далеких – всіх, хто бажає підняти келих за здоров’я молодят. Традиційна весільна церемонія – це і своєрідна, багато розіграна народна драма з численними учасниками, ритуальним змістом, обрядово-магічною насиченістю, глибоким символізмом, давнім фольклором і світоглядною філософією.

Горді й волелюбні гуцули зберегли свою самобутність і збагатили культурну спадщину української нації своїм автентичним народним мистецтвом. Вони й сьогодні славляться своєю майстровитістю й пісенністю, любов’ю до рідних звичаїв і традицій. Своєрідними символами Гуцульщини стали народні музичні інструменти – трембіта, цимбали; барвистий народний одяг – яскраві кептарі, жіночі чільця та чоловічі кресані; вишукані в оздобі топірці-бартки – колись зброя, а нині знак чоловічої гідності горян.