До 200-ліття з дня народження Т. Шевченка Вінницький обласний краєзнавчий музей спільно з «Лабораторією етнології Поділля» Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського організував виставку «Хустина моя терновая», яка відкрилася у великій виставковій залі музею. На виставці представлено 86 хусток з кінця ХІХ ст. до 70-их р. ХХ ст. з етнографічних фондових колекцій музею та університету.
Яскравим акцентом експозиції є презентаційні копії старих світлин різних регіонів України з колекції Володимира Козюка. Змістовою домінантою виставки є цитати з творів Великого Кобзаря, присвячених значенню хустини у побуті та обряді українського народу: «Ой хустино, хустиночко! Мережана, шита. Тільки й слави козацької — Сіделечко вкрити» (Тарас Шевченко «Хустина»).
Хустки набули масового поширення у народному одязі з другої половини ХІХ ст. У побуті заможного селянства і міщан особливо цінували шовкові і вовняні хустки. Їх дбайливо зберігали у скринях як родинну цінність і передавали з покоління у покоління, вони були коштовним подарунком. Хустина також була незмінним атрибутом весільного обряду від сватання, коли дівчина пов’язувала нею нареченого и дарувала майбутній свекрусі, і до обряду покривання молодих. Візерунки і фарби хустини завжди життєві: скільки долей та доріг у житті, то стільки ж візерунків і барв на хустині…
З хустиною молоду випроводжали на село – запрошували рід на весілля, заводили молодих до хати. Під час вінчання на Поділлі зв’язували руки молодих червоною хусткою, «щоб були до пари не на рік, а на вік». Водночас хустка була символом трауру, прощання. Випроводжаючи козаків на війну, жінки дарували своїм рідним хустку, якою вкривали обличчя загиблого чи сідло коня при поховальному обряді (про цей звичай є згадки як у фольклорі, так і в поезіях Т. Шевченка).
Українські стародавні хустки були білого кольору. Барвисті хустки були запозичені від болгар, турків, персів. Довгий час існувала традиція вишивати хустки шовковими нитками переважно червоного, синього, зеленого, жовтого та рожевого кольору, іноді застосовували срібло та золото. Згодом геометричний орнамент замінив рослинний. Орнамент розташовували по кутах хустини, у середині, «по берегу», тобто по краях квадрату. Розмір хустки залежав від її призначення. Маленькі домоткані хустки вдягали під велику, були хустки повсякденного призначення, були святкові (150х150 см.). Особливо цінувалися хустки, які носили разом з кожухом у великі свята.
Хустина в Україні завжди символізувала найдорожче – рідну домівку і материнську любов. Експозиція виставки квітує різнобарв’ям кольорів і вишуканих орнаментів, розповідаючи про життя, смаки і вподобання наших предків. Виставка працюватиме до 27 травня. Завітайте до музею помилуватись хустинами!
