З 22 червня до 3 липня 2013 року Національний центр народної культури “Музей Івана Гончара” у рамках VI Всеукраїнського фестивалю епічної традиції “Кобзарська Трійця – 2013” проводив виставку “Микола БУДНИК – майстер, художник, поет” до 60-річчя з дня народження Миколи Петровича Будника [1953 – 2001].

Ця виставка – зустріч із світлою пам’яттю, яку лишив по собі видатний майстер музичних інструментів, художник, поет, зберігач і співотворець українського епосу, багаторічний цехмайстер Київського кобзарського цеху.

Розлетілися по світу Будникові бандури, кобзи, ліри, гусла – лише невеличку частку зроблених ним інструментів пощастило зібрати на цій виставці. Живе дерево з його рук і нині дзвенить піснями й танцями, збираючи довкола себе вдячних слухачів.

Тонкі прозорі акварелі Миколи Будника – художника вражають філософським сприйняттям світу й символічністю мистецьких та світоглядних концепцій. А його поезії, натхнені баченням Дива серед сірих буднів і Всесвіту в звичному довкіллі, здавна ставали афоризмами для тих, хто його знав.

Тож дивимося, слухаємо й відчуваємо сьогодні срібні струни, лагідні барви, пісню і слово, що стали продовженням українських мистецьких традицій…

НАРОДНИЙ МАЙСТЕР І БАНДУРИСТ
(анотація до виставки)

 
Легендарний панотець Київського кобзарського цеху Микола Будник увійшов в історію української культури як носій глибинного розуміння автентичності кобзарства. Перейнявши традицію з рук зачинателя сучасного реконструктивного кобзарського руху Г.К.Ткаченка, він власним прикладом, силою свого невичерпного таланту вивів цей рух із андеграунду й підпілля на обшири всенародного визнання. Він сам вважав себе продовжувачем вікової усної кобзарської традиції, а тому не міг змиритися з тим, що автентична традиція була жорстоко винищена у Харкові наприкінці горезвісних тридцятих. Але попри “канонічний”, за його ж висловом, репертуар, Будник безперервно творив зовсім “неканонічні” речі, як на традиційній, так і на імпровізаційній інтонаційній основі. Органічна здатність М.Будника зімпровізувати думу, так би мовити, виходячи з ситуації − це не просто непересічний талант бандуриста, а й фольклорна риса кобзаря-автентика, якій, однак, завжди передувала копітка праця народного філософа, дослідника-реконструктора.

Психологізм і семантична конкретика Будникових образів майже завжди настільки зримі і вражаючі, що за їх художньою філософічністю, рельєфністю неодмінно розумієш живу сутність. її бачиш, чуєш і відчуваєш так безпосередньо, ніби живеш і переживаєш разом з ним усі колізії оповідуваного і сповідуваного. Його виконання − то не музичний образ, одягнутий в прокрустове ложе музично-ритмічної форми, а радше спосіб розмови з слухачем, суцільний і органічний речитатив-сповідь, який триває доти, аж поки з обох боків не виникає відчуття цілковитого порозуміння та вдоволеності від мовленого і оспівуваного.

Інструментальні перегри і “мережанки” М.Будника − це своєрідні філософські “післясловія”, які ніби довершують недомовлене словом. То з неперевершеною віртуозністю, то з виваженою лапідарно-економною точністю вони наголошують кожен мотив, кожен звук.

Окремо треба було б говорити про характер і тембр Будникової мелорецитації й про щирість тихого, немовби “не від світу цього” його голосу. А візуальний образ Будника, за влучним спостереженням учня і побратима Олеся Смика (в миру − Олеся Саніна), фіксувався нечітко й не експонувався фото- та відеотехнікою, як і жоден найдосконаліший аудіозапис не спроможний зафіксувати й передати усієї магії й характерності мовленого Будинкового мистецького слова. Його зримий образ, м’яка й невимушена манера руху і поведінки − це образ людини-Характерника, від якої повсякчас віяло непереборним прагненням дії, світлою енергетикою Добра. А зроблені його невтомними руками гуслі, бандури, кобзи і ліри несуть й нестимуть далі цей дух нащадкам.

Кожен із згаданих стильових пластів Будникового репертуару заслуговує окремого детального розгляду. Наша ж мета − допомогти слухачеві почути Будника як цілісне і непересічне явище нашої традиційної культури, як феномен, що навіть в годину трагічного герцю із силами зла, випромінює тепло і світло воістину християнських чеснот, м’якість і щиру безпосередність його серця.

Михайло ХАЙ,
доктор мистецтвознавства

Грає і співає Микола БУДНИК:

“Мій шлях до представлених на виставці акварелей почався зі Сколобівських глинищ, де я давав раду своїм враженням, вирізуючи в стінах глинищ різноманітні образи воїнів та героїв, фрагменти якихось індійських храмів. Вартість такого вирізування образів у недоторканих материкових шарах глини давала мені відчуття повноти реалізації, відірваності від нав’язаних мені чужих мотивів та настроїв.

Я кольором поживу трішки і дзвін цвіркунів відлуню струнами, щоб весело вам було побачити моє імпровізоване нині кредо…”

Микола БУДНИК,
з анотації до виставки “Прощання з кометою”,
Київ, Музей Івана Гончара, 1997 р.

Світлини виставки, художніх робіт та інструментів: Назар БОЖИНСЬКИЙ, Анатолій ЗАЇКА, Іван КУШНІР, Михайло МАТІЙЧУК, Катерина МІЩЕНКО

 
Скільки бандур, кобз і лір пішло у світ з легкої руки пана Миколи – не знав, мабуть, і він сам. Деяким із них судилася світова слава в руках відомих людей. До ювілейної виставки Музей прагнув зібрати їх якомога більше, і ми щиро вдячні тим господарям, які відгукнулися на цю нагоду.

 
Музичні інструменти майстра Миколи БУДНИКА для експонування на виставці надали:

• Харківський національний університет мистецтв ім.І.Котляревського
• Едуард ДРАЧ, лауреат І фестивалю “Червона Рута”, Заслужений працівник культури України (Київ)
• Тарас КОМПАНІЧЕНКО, Заслужений артист України, керівник ансамблю “Хорея Козацька” (Київ)
• Володимир КУШПЕТ, викладач Стрітівської вищої педагогічної школи кобзарського мистецтва, один із засновників відомого ансамблю “Кобза” (Київ)
• Лідія ЛИХАЧ, директор видавництва “Родовід” (Київ)
• Тарас СИЛЕНКО, Заслужений артист України (Київ)
• Кирило СТЕЦЕНКО, Заслужений артист України, лауреат всеукраїнських та всесоюзних конкурсів скрипалів, доцент, завідувач кафедри Київського національного університету культури і мистецтв України (Київ)
• Кость ЧЕРЕМСЬКИЙ, Заслужений працівник культури України, кандидат мистецтвознавства (Харків)

Персональні подяки за організаційне сприяння:

• Ярині РОМАНЮК (Харків)
• Назару БОЖИНСЬКОМУ (Харків)
• Василеві КИРИЛИЧУ (Дрогобич)

 
Майже всі експонати виставки звучать і нині. Окремі потребують реставрації. Але багато витворів майстра сьогодні ще тихо живуть по людських оселях, чекаючи свого часу, щоб вийти на світ Божий.

 
Варто згадати ще про кілька знаних у світі інструментів, які не побували на цій виставці, але можуть бути долучені до неї “віртуально”.

Так, наприклад, передостання бандура, зроблена Миколою Будником у 1998 році, помандрувала до Сполучених Штатів разом із відомим бандуристом Юліаном КИТАСТИМ.

Пан Юліан записав ряд творів із цим інструментом. Один із них дав назву альбому: “Black Sea Winds” – “Вітри Чорного моря”:
[uppod audio=http://torba.etnoua.info/audio/Julian-Kytasty_Black-Sea-Winds.mp3 /]

Одна з давніших бандур Миколи Будника живе на Кубані. Її господар – керівник славнозвісного Кубанського Козачого Хору Віктор ЗАХАРЧЕНКО. І на обкладинці подвійного аудіоальбому хору, виданого в 2006 році, бачимо саме цей інструмент…

Інша бандура пана Миколи зробила значну музейну “кар’єру”: вона є змістовим центром експозиції “Тарасової світлиці” в Шевченківському Національному заповіднику, м.Канів.

Відео про фестиваль та відкриття виставки: