З книг запису вражінь* (1962–1988 роки)

Після майже двадцятилітніх поневірянь далеко за межами України я серцем ожив у Вашій хаті, дорогий Іване Макаровичу. Жить і творити для свого народу – це найбільше щастя. Щасти Вам, доле, на довгі літа. Кланяюсь земно Вам, невтомний трудівниче, дякую всім серцем.

Віктор Петровський
28.І.1962

***
Тільки народ великого духу, великої духовної краси може творити такі скарби. І треба нести в душі немалий скарб, щоб збирати скарби мистецькі.

Юрій Мушкетик
4.ІІ.1963

***

Треба просити цю людину, поки не пізно, щоб його музей став підвалиною державного.
26.VI.1963, підпис нерозбірливий

***
Певно тільки отут,
у цій благословенній хаті,
душею, серцем по-справжньому
відчуваєш ціну словам
СВОБОДА, РІВНІСТЬ, БРАТЕРСТВО
і ЩАСТЯ всіх народів.
О земле! Гончарів роди!!!

П. Бойко
27 липня 1963

***
Дорогой наш Макарыч, нет слов, чтобы выразить свой восторг пред Вашей необыкновенной коллекцией, пред Вашим изумительным музеем. Хочется поблагодарить Вас от самого сердца за то, что Вы делаете для нашей культуры.

Художник Т. Яблонская
3 окт. 1963 г.

***

Этот день как чудесная украинская сказка, а художник Гончар – хороший волшебник в нём…
Литовская студентка Раштеките
28.ІІІ.1964

***
Лише через минуле можна побачити майбутнє нашого народу. Ваш музей це та призма, через яку ми бачимо нашу Україну, Україну майбутню.

Робітник БУ-143 Василь Здоровило, лікар c.Іванків Кузьменко, математик Цвігун Р.
29 березня 1964

***
(Запис-переклад після тексту японською мовою)
Каждый день из проведенных мной в Союзе ССР был наполнен впечатлениями, радостными событиями, но сегодняшний день для меня самый радостный.
В моей памяти никогда не изгладятся воспоминания о Вашем прекрасном доме-музее, где Вы познакомили меня с Вашим замечательним народным искусством.
Я тоже у себя в Японии собираю коллекцию старинных ламп, но конечно, сравнивая с этой коллекцией, должна признать, что я ещё ничего не сделала.
Большое спасибо Вам всем за то, что мне была предоставлена возможность подробно посмотреть украинское искусство.

Кумэ Саёко, художница из г. Окаяма. Япония
4.07.1964

***
Буде непростимим гріхом, якщо ці скарби українського народного мистецтва задушаться в одній кімнаті. Ми, народ – вимагаємо для них місця і світла, а для рук, які їх зберегли для поколінь, – пошани і вдячності.

Коломия, підпис нерозбірливий
5.VII.65 р.

***

С благодарностью, С. Параджанов
1.VIII.65 р.

***
Спасибі народові, який створив все це.
8.І.66 р., підпис нерозбірливий

***
Їздив по Європі, був в Польщі, Чехословаччині, Австрії, Югославії, Угорщині, Румунії ы Болгарії. Нічого подібного ніде не бачив, щоб так широко було представлене національне (народне) мистецтво.
В цьому стислому храмі національної культури я вдруге. І ще раз маю можливість переконатись як мало ми знаємо себе, як мало нам дає школа, ВУЗ(и).

Л.Кравчук
8.І.1966 року

***
Люди, які не знають історичного минулого свого народу, мовою якого вони говорять, не мають права на повагу, більш того, не мають права на існування як справжні патріоти своєї Вітчизни.
Ви ж, шановний Іване Макаровичу, робите величезний подвиг, допомагаючи нам, молодим, узнати свою славну історію, мистецтво, культуру рідного народу. Велика шана і низький уклін за це Вам. До цієї важливої справи всі повинні докласти зусиль, щоб зробити народну культуру здобутком мільйонів.

Cтудент КДУ М. Слабошпицький
17.IV.1966 р.

***
В жодному музеї Києва ми не змогли одержати такої естетичної насолоди, а також такого уявлення про українське старовинне мистецтво, як в цій невеликій хаті-музеї, настільки багатої змістом і скарбами укр<аїнського> народного мистецтва, що ми схиляємось долу перед талантом, невтомністю, ентузіазмом цієї людини, яка створила цей музей.
Велике Вам спасибі і довгих років.

Художник оформлювач Ів. Романишин та два підписи нерозбірливо
22 квітня 1966

***
Я закінчив Харківський художній інститут і ніколи не вчив рідного мистецтва. Був такого враження, що ми його не мали, що ми духовно злиденні.
Своїм музеєм Іван Макарович розкрив мені очі. Ми багачі.

Художник Ф. Глущук
30.VII.66 р.

***
Відвідавши цей чудовий музей, хочемо висловити побажання, щоб було збудоване велике, зручне, гарне і окреме приміщення, де б вільно розмістились ці численні експонати, щоб це був дійсно Музей народного мистецтва України, зручний для огляду широкими масами народу. Бажаю, щоб цей музей ширше популяризувався, щоб у пресі було підняте питання про матеріальну допомогу музеєві на громадських засадах…

Група з 20 підписів
08.05.67 р.

***
Це велика подія в житті кожної людини – завітати у цей Ноїв ковчег народного мистецтва. Від усього серця зичу добра і щастя цій хаті і її генієві – Івану Макаровичу.

Тетяна Чернишова
22.ІІІ.69 р.

***
Єси ти сам – з собою врівень
один – на сотні поколінь –
високим гнівом богорівен,
хоч, може, не ріка, а рінь,
важка занадто.
Гнів стоустий
молінь столобих ти рука,
Ступай – майбутньому назустріч
і най хода твоя легка
легкою буде. І не треба
жалких жалінь. І – задарма;
тюрма – не доросте до неба.
Ще землю їстиме тюрма.

Це з поеми про Костомарова. А Вам – ще раз спасибі! Бо – “єси Ти сам – з собою врівень”. Вдячний Василь Стус.
19.12.69 р.

***
Я була в кількох музеях Українського мистецтва. Україна – моя Батьківщина. Але ще ніколи я не була так вражена, як тут. Вперше серйозно замислилась над тим, що українська – моя рідна мова, українське – моє рідне мистецтво. Любий Іван Макарович! Спасибі Вам велике за те, що Ви відкриваєте нам очі на наше минуле, на нашу культуру.

Л. Глівінська, м. Київ
15.V.1970 р.

***
Неужели всё то, что я увидел здесь, мог сделать, сотворить один человек?! Что же тогда это за человек?! Кто он? Профессор, академик, трижды академик?!? Ни одно слово, ни одно звание не может вместить в себя тот огромный, титанический, подвижнический труд такого великого таланта, каким обладает Иван Макарович Гончар – плоть от плоти народа!!! Спасибо Вам бесконечное! Здоровья Вам самого крепкого! Жить Вам тысячи лет, пока жив талантливый украинский народ!

Народный артист РСФСР Виктор Захарченко
28.ІІ.88 г.