Наразі таке багатозначне поняття як “тренд” – рушійна сила не лише моди, але й постійний “спам” в наших головах. Заледве чи не вся модна індустрія змушує людину підганяти своє тіло під еталонні форми, а в традиційному одязі було якраз навпаки – все вирішували не еталони, а пропорції – в такому одязі людина ставала загадковою, – вважає дослідниця фольклору, випускниця кафедри культурології Києво-Могилянської академії, авторка етнобренду «Gama Wear» Любов Гук. Нещодавно вона презентувала свою колекцію новоствореного одягу, пошитого за етнічними мотивами, провівши фотосесію моделей в Національному центрі народної культури “Музей Івана Гончара”.

Опісля ми поспілкувалися з Любою з приводу її колекції, бачення сучасної моди й мабутнього у традиційного стилю.

– Яка концепція твоєї колекції?

– Головна ідея – зробити одяг простішим, вільнішим і таким, що більш захищає. В даному випадку поняття “свободи” розглядається не як роздягання, а як свобода вибору власної образності, як забезпечення вільних рухів для тіла, і нарешті, як те, що може захистити тіло від постійного публічного візуального контролю. Фольклорний стрій зроблений так, що будь-яка фігура набуває гармонійних пропорційних зв’язків із одягом. Таким чином ми досягаємо вже згаданих цілей: ми захищені й збалансовані. У традиційному одязі людське тіло важко розпізнати через одяг, важко здогадатись, в кого які форми. Людина стає водночас загадковою і простою.

Любов Гук

– Ти казала, що головне у твоєму одязі – це елементи «етно», котрі поступово просочуються у повсякденний одяг. А як саме це відбувається?

– В першу чергу через форму. Мало того, що ми до цього тяжіємо, адже серед нас ще багато носіїв етнокультури, її взагалі важко назвати для когось далекою просто в силу своєї яскравої дієвої образності. Якщо взяти будь-який етнічний елемент і зробити його максимально абстрактним, то фактично він буде читатися всіма, за рахунок багатьох факторів – певних архетипічних мотивів (згадаємо Юнга), за рахунок своєї відмінності від масово тиражованого продукту. Навіть якщо не можна ідентифікувати, чий це фольклор: африканський чи український.

– У твоєму одязі більше українського?

– В моєму одязі більше абстрактного «етно». Коли ми робимо максимально абстрактні речі, стираємо деталі, то працюють вже абсолютно інші чинники. Видозмінена вишивка та орнамент теж кодовані і їх легко можуть прочитати групи носіїв. Якщо від цього абстрагуватись і створити максимальну абстракцію, то там вже буде працювати, припустимо, фактура тканини або ж колір, водночас деталі тут вже будуть неважливими. Не можу сказати, що не люблю деталей, але іноді я схильна їх позбуватися.

Фото – Марія Вінова
Модель – Уляна Опанович
Макіяж – Христина Момотюк

– З чого почалось твоє захоплення дизайном одягу?

– Це все через те, що зараз фактично немає нормального одягу за нормальну ціну. Важко було знайти те, що мене влаштовувало. Виявилось, що існує такий парадокс: найпростіша річ буде коштувати максимально дорого. Здавалось, має бути навпаки за логікою. Припустимо, найбанальніша майка без жодних деталей коштує дорожче розцяцькованої прикрасами. Зробити той самий декор дорожче — це окрема робота, матеріал, техніка, і так далі.

Перевернутість логіки на нашому ринку фактично змушує взятись за голку з ниткою і створювати для себе такий одяг, котрий влаштовуватиме у всіх аспектах. Якісна робота завжди виникає з прагматики, якщо немає актуальної  проблеми, котра породжує творчість, то й сама творчість фактично даремна.

Фото – Олена Максименко
Модель – Анастасія Мельниченко
Макіяж – Христина Момотюк

Першою я пошила спідницю. Незважаючи на моду, сучасні максі-спідниці зроблені максимально незручно, їхня довжина інколи екстремальна; для людей, котрі пересуваються містом громадським транспортом, такий одяг є свого роду екстримом. Він просто не підходить для міста.

Сучасна висока! мода загалом грішить тим, що постійно відчужується від реальності. В результаті ми маємо цілий вагон метро людей, що вбрані в однакові джинси і куртки. При цьому ці джинси з десятьох підійдуть, можливо, трьом, а іншим семи доведеться ці джинси підкорювати і підганяти під них своє тіло.

Людина в такому одязі частенько відчуває незручність свого тіла… Це наслідки роботи “суспільного ока”, в публічному просторі всі на тебе дивляться, ти теж дивишся на них. Це ситуація, яка викликає багато протиріч. ВОДНОЧАС З ТИМ одяг по ідеї повинен тебе захистити, даруючи внутрішній комфорт. На нього покладається завдання забезпечити тобі відповідну (бажану) образність. Адже в більшості випадків людське тіло – це неправильне тіло. А сучасна мода орієнтується на якусь вигадану «правильність» чи досконалість, яких фактично нема. Моя принципова позиція — одяг не повинен бути річчю в собі, одяг потрібен для того, щоб підкреслити образ людини, не більше і не менше.

В традиційному одязі навіть у найбіднішому костюмі ти не будеш “голим”, в ньому оточуючі не зможуть визначити об’єм твоїх стегон, наприклад. В пропорціях все складається таким чином, що навіть питання про якісь параметри тіла не виникає.

Завдання моди, як і мистецтва — це не створювати шаблони, а доводити, що будь-яка форма прекрасна.

Фото – Марія Вінова
Модель – Інна Бражник
Макіяж – Христина Момотюк

– Звідки приходить твоє натхнення?

– Надихають фольклорні мотиви, не обов’язково навіть українські. Африка до речі, дуже багата фольклором, люди там схильні обходитись найпростішими речима. Наприклад, в тих бідних племенах, де немає нічого, окрім шматка бавовни, можуть створити зачіску із кришечок з-під «Пепсі-коли» з фантастичною композицією на голові, або неймовірні прикраси з бісеру. Вони обходяться мінімумом, використовуючи найпростіше і демонструють справжні дива формотворення. Ніяких технологій, лиш уява.

Фото – Олена Максименко
Модель – Анастасія Мельниченко
Макіяж – Христина Момотюк

Український сільський фольклор до 19-го століття теж надихає, а от міський, як на мене, дуже перевантажений. Надихає пошаровість автентичного одягу, надихають його форми. Та ж сама керсетка враховує періоди життя жінки, тому її фактично можна носити від дитинства і аж до старості, вона універсальна. Це не той випадок, коли сьогодні я собі подобаюсь і можу це вдягнути, а завтра так не вийду. У цьому випадку одяг робиться так, що в будь-якому випадку він буде хорошим і ти будеш хороша в ньому. Одяг був якісним і довговічним, особливо через грубу фактуру. До речі, досвід показує, що надзвичайно малій кількості людей личать, приміром, сукні з надтонких тканин.

– А як щодо творчих планів?

– Хотілось би творити в тому ж ключі, проте розширити кольоровий спектр тканин, хочеться попрацювати зі справжнім полотном. З мішковиною я вже працюю. Справа в тому, що грубе полотно тримає форму. Ще планую видозмінювати непринципові елементи декору і працювати з базовими фольклорними формами, тут роботи з варіаціями ще не початий край, все потрібно перевіряти на практиці, наскільки це відповідає вимогам сьогодення. Також є ідея створити “українську амазонку” за рахунок видозміни українського чоловічого костюму – тих же шароварів. Це неважко зробити в першу чергу за рахунок універсальності цього одягу. Хочеться розширити кількість самих одиниць і створити щось подібне до бренду.

Фото – Марія Вінова
Модель – Олена Максименко
Макіяж – Христина Момотюк

– Яке майбутнє в одягу з етномотивами?

– Дивлячись, що називати таким одягом. Якщо мені дають бальну сукню з корсетом і називають це «етно», я це не вважаю правдою. Але якщо створюю довгу спідницю, то можу навести аргументи на її користь, і то, якщо ідеться про певну довжину. Якщо це річ з кількома вишитими хрестиками, це також не «етно», а загравання зі стилем. В самого концепту «етно» є майбутнє лише в тому випадку, якщо він не тільки пристосується до сучасних реалій, а й модифікується на конотативному рівні – тобто на рівні значень, які ми вкладаємо в слово “етно”.

Розмовляла Інна Бражник, НЦНК “Музей Івана Гончара”

Світлини зі сторінки GAMA WEAR у Facebook