В рамках міжнародного виставкового проекту «Калейдоскоп культур народів світу», який у цьому році започаткував Національний центр народної культури «Музей Івана Гончара» було відкрито виставку японського вбрання та мистецтва під назвою «Таємниця японських візерунків», котра триватиме до 26 червня.

На виставці можна оглянути 13 традиційних японських кімоно, серед яких – весільні, святкові, призначені для носіння в різні пори року, кімоно для різних вікових груп, а також траурні.

На відміну від традиційного європейського одягу, який підкреслює конституцію тіла людини, кімоно виділяє лише плечі та талію, приховуючи недоліки фігури. Західний одяг акцентує на рельєфі, а японський — на рівномірності і площині. Це пов’язано з традиційним уявленням японців про ідеальну конституцію — «чим менше опуклостей і нерівностей, тим красивіше».

Пояси «обі», які також представлені на виставці, у кімоно виконують не лише практичну, але й декоративну функцію. Своєю довжиною деякі з них досягають понад 4 метри. Як правило, пояс виготовляють із парчі або щільного шовку з особливо багатим узором спереду, де пояс щільно прилягає до фігури, та ззаду, де зав’язується бантом.

Юрій Мельничук, заступник генерального директора Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара» з науково-фондової роботи:
«Висока майстерність виготовлення тканин, різноманітні види ткання, витончена вишивка шовками та золотими нитками, вибійки, мистецтво паперу – найбільш знакові риси японської культури. Цікавий колорит та вишуканість властива обом народам: і українцям і японцям. І якщо б ми ближче сусідили, то я впевнений, що українки давно б носили японські тканини, виготовляли з них одяг, був би вплив на крій».

Хіроші Катаока, асистент кафедри китайської, корейської та японської мови Інституту філології КНУ Тараса Шевченка:
«Україна має надзвичайну культуру, котра, безумовно, відрізняється від японської. Кімоно ми вдягаємо лиш на свято чи на якусь дуже урочисту подію, наприклад, на чайну церемонію. А в Україні традиційний одяг вдягають кожного дня і його дизайн поступово змінюється на більш осучаснений. Я це дуже часто бачу на вулицях і мені це дуже подобається. Українці самі щось перетворюють, оновлюють свою традицію. Це і є жива, сучасна українська культура. Українці і японці люблять і поважають природу, це спільні риси обох культур».

Виявляється, аби в іноземній країні зберегти в собі японця, треба не стільки носити традиційне вбрання, як споживати традиційну кухню своєї країни. Принаймні, в цьому переконаний Надзвичайний та Повноважний Посол Японії в Україні Тоічі Саката, який майже три роки перебуває в Україні.

Тоічі Саката, Надзвичайний та Повноважний Посол Японії в Україні:
«Традиція дуже важлива не лише в Японії, але і в інших країнах і це частина самоідентифікації особистості. Моє життя в Україні не відрізняється від життя в Японії. Вважається, що для людини традиція відображається повсякденно в трьох речах: одяг, житло та їжа. Одяг і житло у мене європейські, а саме традиційна японська їжа навіть далеко від Батьківщини дозволяє мені почуватись по-справжньому японцем».

А пані Йоко Саката, дружина Надзвичайного та Повноважного Посла Японії в Україні поділилась із нами секретами краси японських жінок, щедро перед цим розхваливши красу і норов українок: «В Японії жінки дуже багато уваги приділяють способу життя: вони слідкують за тим, що їдять і турбуються про своє здоров’я».

Крім кімоно та поясів «обі» на виставці можна оглянути ляльки «мацурі», які мають ритуальне призначення та відіграють ключову роль під час Свята дівчаток та Свята хлопчиків. В день останніх виставляються ляльки, що зображують самураїв у бойовому обладунку, шоломи і зброю на знак молитви богам за здоров’я майбутніх воїнів, а під час свята дівчаток у кімнаті встановлюють ступінчасту підставку, яку накривають червоною тканиною. Ця підставка стає символічною картиною імператорського двору.

Світлана Хворостяна, менеджер відділу японської культури Українсько-Японського Центру НТУУ «КПІ»:
«По закінченню свята дівчина мала ретельно зібрати всі ляльки у спеціальні футляри та правильно їх загорнути. Вважається, що якщо дівчина не збирає ляльки належним чином, то вона може взагалі не вийти заміж».

У виставковій залі Музею Івана Гончара представлено ще й папір “ваші” – декорований папір, що є не тільки робочим матеріалом, але і самостійним художнім витвором. У папері відчутні дві провідні тенденції – простота, стриманість і виражена декоративність. Папір «ваші» і в наші дні має дуже широкий спектр застосування в різних областях – від побуту до мистецтва.

Видиво з відкриття

Інна Бражник (текст), Богдан Пошивайло (фото), Володимир Хоменко (відео), НЦНК “Музей Івана Гончара”