Відгомоніла Галина Михайлівна. Відгомоніла… Не віриться… Не змогла жити без Музею. Наш Музей – Українська Велика Мрія – Ідилія – був віддзеркаленням її глибинної внутрішньої суті. Неймовірно красива Жінка-Українка. Ідеалістка. Її прагнення до ідеалу в усьому було непереборним упродовж життя – в особистих стосунках (якщо любов – то назавжди), і на роботі (у фондах панував аптечний порядок).
Весь свій багатющий, і можливо, невикористаний потенціал любові, вона перенесла на народне мистецтво: збирала, доводила до ладу (часто власноруч, сама) – сорочки, рушники, ікони, народні картини, глечики й миски.
З нею було нелегко – вона була гранично вимоглива до себе і, звичайно, до нас. Ми її страшенно поважали, трішки побоювалися – і дуже любили. Ми в неї вчились.
Ранок у фондах починався з кави у Галини Михайлівни. За кавою обговорювали все, ще задовго до офіційних засідань ФЗК (фондово-закупівельна комісія), роздивлялись сорочки з Яснозір’я і Кумейок (Черкащина), народні картини з Каратулі і Котельви (Полтавщина), миски знаних народних умільців з Дибинців і Василькова (Київщина). Цей список безкінечний, сходжена нею вся Україна.
Про Панаса Ярмоленка з Переяславщини могла розповідати годинами і дуже гордилась, що в нашому Музеї найкраща підбірка його картин. На наші свята вдягалась у народне вбрання рідної Полтавщини (там довго мешкала її родина) – і ці розкішні рукави, і плахта, і вив’язка ще довго зринатимуть у пам’яті: Українська Цариця несла себе світові. Свою колекцію полтавських сорочок заповіла музею.
Захоплення всього її життя – образотворчість. Знала, без перебільшення, все світове мистецтво. В численних поїздках на наукові конференції в колишньому Союзі найперше йшла в художні музеї. Уже за незалежної України часто бувала за кордоном – у Швейцарії, Італії. Звітувалась нам світлинами про тамтешні музеї, і завжди з гіркотою – «Коли ж в Україні буде, як у людей?!».
Кохалась у музиці – і в класиці, і, звичайно ж, народній. Співала… «Йшли корови із діброви…». Ми підтягували несміливо, і – не дай, Боже, було взяти не ту ноту!..
Часто любила розповідати як прийшла в Музей Івана Гончара, а Петро Іванович сказав: «Беріться за фонди!» – «От я з тих пір і «царюю!».
Так високо несла свою свічу, що Господь у післяСтрітенську ніч покликав її до себе… Царюйте вічно в Царстві Небесному, пані Галино!
З глибоким сумом, колектив НЦНК «Музей Івана Гончара».
Біографічна довідка
Народилася Г.М. Щупак-Чорновіл 20 квітня 1939 року в смт. Цибулів Монастирищенського р-ну Черкаської обл.. Закінчила Київський технологічний інститут харчової промисловості у 1962 році, працювала в інституті хімії в Києві, в 1980-му році захистила кандидатську дисертацію з хімічних наук. Нагороджена медаллю «Ветеран праці» 1990-го року. У сфері народної творчості займалась самоосвітою. З 1993 року прийшла працювати до Музею Гончара. З 1994 року – головний хранитель фондів. З 2008 – зав. сектору «Живопис». Звільнилась у 2015 році за станом здоров’я.
Прощання відбудеться в понеділок, 20 лютого об 11:00 в крематорії на Байковому цвинтарі.
Живопис
Українська ікона
