4 листопада в Музеї Івана Гончара відбувся вечір, присвячений жертвам репресій та голодоморів в Україні. Наповнили його піснями, емоційними згустками, спогадами, псальмами, артефактами доби голодомору.
Але чи могли співати пісні в ті часи? Ні, тоді не було ані вересків, ані зойків, ані істерик. Це було тупе оніміння нації, страшне мовчання людей. Люди збайдужіли до того, що бачили смерть. А потім на піввіку отримали заборону говорити, згадувати та оплакувати мертвих. Про голод заніміли навіть кобзарі. Співати було нікому і ні для кого…
На вечорі в Музеї Івана Гончара співав Тарас Компаніченко, а також відбувся перегляд емоційного фільму Сергія Буковського «Живі», де знято людей, тих, які вижили і залишилися людьми. Але він і про мертвих, пам’ять про яких намагалися воскресити, і які для нас залишаються живими, поки ми пам’ятаємо…
Світлини – Богдан Пошивайло
