Розповів Богдан Петричук 1989 р.н. з села Бабин Косівського р-ну Івано-Франківської обл.

Слухати
[uppod audio=https://old.honchar.org.ua/wp-content/uploads/2014/04/про_кукуци.mp3 /]

Кукуци – це булочки, які дають дітям в Чистий четвер перед Великоднем за Простибі*, за померші душі, за здоров’є курей, худоби, по-різному. Їх печуть жінки, діти вже чекають цего дня дуже з нетерпінням, є така приказка: “Ще одна нічка та й кукуци”. Вже там рахують дні до четверга, щоб то поборше все зачєло. А потім ті кукуци їдять, родинами їдять. Їх багато, по 60-70. Кожна хата, кожна господиня пече кукуци або замовляє. І моя Леся пече.

Кукуци бувають різні. Кукуц – це булочка, бувають солодкі, бувають прісні – хто як випече. Бувають такі кукуци, котрі кругла булочка зверху з такими ріжками з свастиками (беруть 2 смужки тіста, перехрещують і загортають кінці), а бувають, що їх печуть в таких формочках, як паски, теж з ріжками, бувають рогалики, бувають зазулі – ну як шо кому. А очі із зернят з яблук, присипали іноді маком. Кожній дитині дают булку, писанку і там цукерки зараз. Колись давали просто булку і писанку.

В кожду хату йдут – є окрема територія і діти знають, що мають її обійти. Вони кукуци не розносять – вони їх збирають. Вони приходять в хату, кажуть: “Слава Йсу!”, сідають на лавицю і тоді – першому. Ходять з пакетом, кошиками.

Встають рано, щоб оббігти – вже перед восьмою годиною в хаті могло бути десятеро дітей. Вони до обіду оце ходять. Всьо вперемішку – і дівчата і хлопці. Вони ж сидять на лаві, а жінка їм роздає: “Перед дідовою душею, перед бабиною”. А вони оце: “Простибі” – і виходять з хати – “Бувайте здорові” – і йдуть далі. Не тільки по родичам – по всім підряд, є окремі кутки які вони відвідують. Це Косівський район село Бабин.

Богдан Петричук з дружиною Лесею. Фото з Facebook

А Косівський район село Город – вони приходять в хату, залазять під стіл і кажуть: ” Ців-ців! Дайте кукуців!” і тоді їм дають і те ж саме.

В Верховинському районі в Головах, то вже ходять більші діти, такі малі не йдуть. Ходять приблизно дівчата до сьомого, хлопці до восьмого класу. Ну вже зараз і хлопці в восьмому не йдуть, давніше йшли. А починають – відколи воно може ходити, то воно вже йде у кукуци. А в Верховинському районі вони кричать: “Грійте діда!”** Це в середу вони йдуть перед Великоднем. І вони йдуть вже ближче до ночі.

Є таке, що дают баби яйця такі прості, сирі, необписані – за здоров`я лиса і половика. Щоби лис і сокіл, шоб кури не крали. То це за їхнє здоров`я дають оце дітям.

І я ходив. Так усі як перший рік уже не йдуть, то так шкодують – що всі пішли в кукуци, а ти вже не йдеш. Це вже якось так обідно. Хочеться же йти – там цукерків скільки надають. І якщо навіть дуже хотілося, то не йшли, бо то вже було якось непристойно. Це суто для дітей, а ти вже великий, тобі вже не можна.

Після обіду то вже ходять до родичів далеких. Вони йдуть ціленаправлено. До всіх треба було йти, нікого не обминали. Хіба шо родини були в сварці великій і дітей туди не пускали за кукуцами – кажуть : «Ото не йди у ту хату».

Бувають кукуци пісні, а бувають і не пісні – всяких надають. Тоді вже мама вдома відбирає. Пісні то їдять до Великодня, а котрі з яйцями – то вже після. В нас навіть дітям не дозволяли скоромне в піст і цукерки від нас ховали, мама забирала, але молочне давали. В нас піст називають говіннє.

*Простибі – дають за душі померлих, тобто щоб охороняло душу. Роздають хліб на Прости Біг і на Святвечір ще, і на похоронах. То називається «давати за здоров`я перед душі», «за душу».

**У нас з початком посту кажуть що ніби дідо сідає на бочку з салом і не дозволяє його їсти. В ніч перед вечором вони починають «гріти діда» – значить скоро можна буде їсти сало.

Видиво, як робити “кукуци”

Майстер-клас від Марії Дмитрівни Шовганюк, 1969 р.н. із села Чорний Потік Надвірнянського району Івано-Франківської області.

Анастасія Панкова, Володимир Хоменко (відео), НЦНК “Музей Івана Гончара”