Православні й греко-католики сьогодні вшановують пам’ять апостола Андрія Первозванного. Цей святий для українців має особливе значення. Саме він приніс християнство на «київські гори». В ніч на Андрія неодружена молодь збирається на так звані “Андріївські вечорниці” – кусають Калиту і ворожать на суджених.
Їм ледь 18 виповнилося, а вже заміж закортіло. Тож беруться за ворожіння. Передбачити свою дівочу долю довіряють квасолі.
– В дівках лишусь, заміж вийду, в дівках лишусь – заміж вийду – в дівках лишусь! О, я цього року заміж вийду!
Але на Андріївських вечорницях квасоля – не єдиний магічний атрибут. Ворожать на всьому, що під руку трапиться. Вивішують ключі – якщо задзвенять опівніч: не сидіти в дівках. Сиплять, приспівуючи, коноплю – так закликають наречених. Печуть балабушки – булочки з солоного тіста, якими пригощають собак. Якщо пес балабушку з’їсть, то йти під вінець, якщо закине під лавку: сидіти в дівках. Були й інші обряди.
Галина Олійник, старший науковий співробітник музею ім. І.Гончара:
– Чи виходили на вулицю та питалися – дядьку, дякую, як вас звати, а ще, наприклад, слухали попід вікна – якщо казали сиди тихо, то бути в дівках! Якщо казали – дитинко, йди вже, то вийдуть заміж!
Розваги розвагами, але не для всіх ворожіння – лише дівочі забави. У когось вони й справді були віщими.
Ніна Матвієнко, народна артистка України:
– Поставила стаканчик з водою під ліжко, і тріску, кусочок деревця, це кладка начебто. І не думаючи, і не гадаючи мені сон приснився. І я пам’ятаю, як я переходжу цю кладку, а там стоїть коханий, якого я побачила через чотири роки, я навіть не знала, що він буде моїм чоловіком, а раз він одягнув светр, в якому я бачила його уві сні. І у мене очі на лоб полізли – невже це буде мій чоловік?
На парубків не лише ворожили, їх до обрядів залучали. Дівчата випікали сонцеподібний корж з діркою посередині – калиту. Підвішували на стрічці, а кожний хлопець мав спробувати відкусити від нього шматок.
Олена Панченко, науковий співробітник музею ім. І.Гончара:
– Ці хлопці під’їжджають, імітація, ніби на коні – це коцюба. І підстрибують, намагаючись вкусити цю калиту. Але не засміятися! Не посміхнутися! Щоб бути таким серйозним. Якщо пан калитинський помічає, що хлопець сміється, то він маже його сажею. Це таке ніби наказання за те, що він засміявся.
До речі, столи на Андріївські вечорниці також здебільшого накривали хлопці. Страви це були здебільшого пісні: різноманітні каші, горох, гриби, риба. А дівчата готували вареники. І на них також ворожили – начиняли для парубків сіллю, перцем, борошном або попелом.
Текст – Катерина Бессарабова, Перший національний
Світлини – Богдан Пошивайло
