Понад півсотні писанок написали учасники Родинного конкурсу писанкарства

21 квітня 2013 о 23:46 | Відбулося

Для 14 родин субота 20 квітня стала особливою. Зранку вихідного сонячного дня мами, татусі, бабусі та діти (загалом понад півсотні людей) зібралися в Музеї Івана Гончара разом пописати писанки, а заодно взяти участь у Родинному конкурсі писанкарства, що був оголошений завчасно. Конкурс відбувся в рамках Всеукраїнського дитячого фольклорного фестивалю «ОРЕЛІ».

Зайнявши прибрані квітами робочі місця та вибравши кожен свій писанковий орнамент, родини почали творити. За словами учасників, багато хто тримав писачок в руках не вперше, а в когось і поготів писанкування одне зі способів проведення дозвілля. Щоправда, були й ті (в основному татусі), для кого малювання воском виявилося незвичним заняттям. Щоправда, кожен вкладав у творчість, щось значно більше, аніж просто лінії та декоративні форми…

Тетяна Федосенко, учасниця конкурсу:
“Ми дуже любимо цей музей, він робить такі чудові заходи, які дають нам можливість поринути в давні часи, пізнати культуру, традиції. А писанка – це одна з найдавніших традицій. Наша родина вже давно малює писанки. І як тільки побачили новину про конкурс, то не могли не зголоситися. Ми прийшли всією родиною – моя мама, я з чоловіком, троє моїх діток і двоє племінників. Всі пишуть не вперше. І більш того, у нас це як дозвілля. У нас на дачі фарби стоять, писачки є, яєць видутих не один десяток. Ми таким чином займаємо вільний час дітей і свій. Нехай в когось лінії нерівні, хтось не розбирається в кольорах, але всі з великим бажанням тримають писачок і запалюють свічки. Дійсно, як сказав, пан Гончар (Петро Гончар, директор НЦНК “Музей Івана Гончара” – авт.), писання писанки – це як молитва для душі”.

Зоя Сташук, учасниця конкурсу, професійна писанкарка:
“Я прийшла зі своєю доцьою і внучкою Діаною. Діана вже пописала свою писанку і зараз споглядає, хто як пише. А у мене взагалі така ейфорія. Я часто організовую такі заходи, але сама ніколи не приймала участь. Я прийшла спеціально, щоб відчути, як це бути конкурсантом. Відчула себе дитиною. Я дивлюся на родини і здається, що вони пишуть, як вдома, з таким задоволенням”.

Оксана Афанасьєва, учасниця конкурсу:
“Одна моя дитина ходить в музей на писанкарство до пані Лариси. Також вдома пишемо з дітками. Вирішили сімейно підтримати конкурс, прийшли всі разом – з чоловіком, двома доньками і сином. Дуже гарно писалося, лінії гарно лягали. Пишемо писанки не тільки перед Великоднем. Буває приходять знайомі, ми сідаємо і разом пишемо писанки. Особисто мене це дуже заспокоює, я сиджу і медитую”.

Олексій Щербак, учасник конкурсу:
“Це було вперше. Взагалі дуже цікавий досвід, сподобалося. Також подобається атмосфера – домашня, затишна. Цікаво побачити й відчути наші традиції. Прийшов з дружиною та дітьми”.

Андрій Романів, учасник конкурсу:
“Прийшов з сім’єю, дві донечки і дружина. Перший раз писанку воском пишу. Колись в дитинстві щось шкрябав – шкрябанки робили: в цибулі виварювали, а потім голочкою нашкрябували. А от воском не пам’ятаю, щоб писали, але зараз дуже сподобалося писати, можна так і кілька днів промалювати, якщо є час”.

Маріанна Єлейко, учасниця конкурсу:
“Мені дуже сподобалася назва, що це родинний конкурс писанкарства, тобто акцент зроблений на родині, на поколіннях,
сімейних традиціях, тому що це якраз те, що потрібно підтримувати і відроджувати. Тому вирішили з доцьою взяти
участь. Самі ж кожен рік перед Великоднем починаємо малювати і потім всім бабусям, дідусям, батькам даруємо писаночки. Донечка зі мною десь в три роки почала малювати, а зараз їй шість”.

Метою конкурсу було створити спільну атмосферу і показати, що родиною писати писанки, коли всі разом сідають за стіл – від батька до сина, – це щось набагато більше, аніж просто відправити дитину у гурток, – кажуть організатори конкурсу.

Мирослава Вертюк, організатор конкурсу, старший науковий співробітник НЦНК “Музей Івана Гончара”:

“Ідея конкурсу виявилася цікавою і важливо, щоб вона поширилася далі. Це не означає, що наступного року ми запросимо сто родин, але це може, наприклад, означати, що хтось ще зорганізує такий конкурс або перед Великоднем сядуть цілою родиною писанки писати. Оце мабуть найбільше завдання, а не хто який диплом отримає за це.

Мені було цікаво, що серед зареєстрованих була половина родин, в яких мали бути чоловіки, тобто батьки… Але з різних причин сьогодні було четверо родин з батьками. Але це всеодно високий показник, тому що 21 століття, столиця, та й писанкарство ми не зовсім пов’язуємо з чоловічою традицією. І тут раптом виникає такий інтерес. Думаю, це якраз в тих родинах, де стан гармонійних стосунків збалансований. Тобто це було бажання чоловіків побути разом з сім’єю. Тому що в наш час, коли татко заробляє гроші і повністю відсторонений від родинної енергетики, це дуже неправильно.

Серед учасників були три бабусі, це означає, що в цих родинах є три покоління. Прийшло троє вагітних жінок. Тобто на скільки змінюється ставлення до вагітності. Якщо в традиції це було табу усілякими способами – і одягом і розмовами цю тему приховували до моменту приходу дитини у цей світ. То в даному випадку казали, що писатимуть чотири писанки, хоча прийшли троє членів родини, або що писатимуть уп’ятьох… Тобто на скільки це важливо для прийдешніх поколінь, що вони вже зараз і фізично і духовно присутні у цьому світі. Це дуже правильне ставлення до родинності, до виховання дитини. Адже саме тоді це все закладається.

Дуже гарний приклад наводить керівник дитячого гурту “Цвітень” Марія Пилипчак: в якогось уповноваженого з питань фізичного, духовного розвитку в Євросоюзі запитали, коли починається музичний розвиток дитини, то він сказав, що за 9 місяців до її народження. Потім пропрацювавши 10 років у цій царині, він каже, я хочу внести правку в ту цитату, яка дуже часто використовується, що музичний розвиток дитини починається за 9 місяців до народження матері дитини”.

Опісля малих учасників обдарували найголовнішими весняними атрибутами – випеченими з тіста жайворонками та глиняними пташками-свищиками, в які діти одразу ж почали насвистувати свої мелодії.