Більшість святкових днів у народному календарі українців не просто наділялися сакральним змістом, але й мали цілком світські завдання, пов’язані з гендерними ролями або нормуванням міжстатевого спілкування. У цій статті здійснена спроба подивитися на осінній цикл свят саме з такої точки зору, адже практично кожен зі сакральних днів осені був позначений діями, пов’язаними з чоловічою або жіночою сферами.
Наприклад, 14 вересня, свято вшанування Преподобного Симона, було типовим «чоловічим» днем. Ще в часи козаччини на Семена відбувалося постриження молодих новобранців. У цей день їх також вперше садовили на коня, що, ймовірно, є продовженням звичаю княжих часів. Натомість 21 вересня – свято Різдво Пресвятої Богородиці Пріснодіви Марії – вже вважалося «бабським святом». У цей день бездітні жінки організовували обід і запрошували на нього бідних, щоб ті молили Богородицю послати їм дітей.
За народними уявленнями, осінь закінчувалась у жовтні, тому цей місць вважався перехідним. Власне початок зими в українській традиції позначало свято Покрови (14 жовтня). За описами П.Чубинського, у цей день «моляться переважно дівчата, які хочуть вийти заміж, молитви їх майже завжди супроводжуються словами: «Свята Покоровочка, покрий мені головоньку, хоч ганчіркою, аби не зосталась дівкою». Після Покрови по всій Україні завершувалися вулиці і розпочиналися вечорниці, котрі тривали до Великодня. Крім того, після цього свята починали грати весілля, котрі відбувалися до пилипівського посту (27 листопада). Поширеною була приказка «Прийшла Пречиста – несе старостів нечиста, а як прийде Покрова – зареве дівка, як корова». Як відомо, за нормами патріархального суспільства, «дівка на виданні» повинна була встигнути вийти заміж до початку посту, тому після свята Покрови, своєрідної критичної точки в системі весільної регламентації, шлюб мав відбутися будь-якою ціною.
Сватів припиняли засилати, починаючи зі свята Дмитра. Тоді ж завершувалася більшість весільних гулянь. Дмитрів день вважали суто жіночим. Чимало приказок, пов’язаних з цим святом, стосується саме непросватаних дівчат. Зокрема, на Полтавщині казали: «До Дмитра дівка хитра, а по Дмитрі хоч комин витри», тобто згодна на все.
День пам’яті Параскеви-П’ятниці вшановували 10 листопада. Українці вірили, що у цей день св. П’ятниця ходить по землі в образі жінки, тіло якої поколене гребенями, зранене голками і веретенами, через те, що грішні господині порушують заборону шити, прясти, ткати в п’ятницю. Саме тому напередодні свята дівчата знімали нитку з веретена, щоб вночі не прийшла прясти відьма, або й сама П’ятниця ненароком не покарала власницю прялки.
У листопаді святкували також день Кузьми і Дем’яна. За традицією, у цей день дівчата готували на вечерю курей. Ввечері молодь збиралася разом, хлопці приносили горілку і пробували, чия курка смачніша, тобто, хто з дівчат краще готує. Це був шанс для майбутніх наречених показати свої кулінарні здібності. Крім того, не варто забувати і про символічне значення курки, адже саме цю птицю готують молодим на весіллі. Далі ж починався Пилипівський піст.
Як бачимо, порівняно з іншими сезонами осіння обрядовість є досить бідною на міжстатеве спілкування. Це можна пояснити тим, що осінь – традиційний період весіль, а, отже, головним завданням було не обрання шлюбного партнера, а піклування про те, щоб офіційно закріпити цей союз. Окрім цього, гучні весілля вимагали чимало коштів, часу і сил, тому організація ще й календарних святкувань була надто обтяжливою селян.
Тіна Полек, провідний етнолог відділу Український етнологічний центр
