14 серпня православна церква вшановує пам’ять семи християнських мучеників братів Маккавеїв і їхню матір Соломонію. В Україні свято здавна має народну назву Маковій, Макотрус, Перший або Медовий Спас. Цього дня в церквах освячують мед, вінки із злаків нового врожаю, мак і букети цілющих трав.

14 серпня цього року співробітники Музею Івана Гончара відвідали ряд сіл на Київщині: Мазепинці, Вільна Тарасівка, Володимирівка, Дрозди, Сидори, Білоцерківського району, Устимівка, Ковалівка Васильківського району та Паляниченці, Червоне, Пилипівка, Кищенці, Королівка, Кожанка й Триліси Фастівського району. У цьому регіоні , а також у селах сусіднього Попільнянського району Житомирської області, до сьогодні зберігається оригінальний звичай святкування Маковія: напередодні свята, в ніч з 13 на 14 серпня встановлюють увиту квітами й зеленню щоглу, що теж називається Маковієм. У кожному селі роблять такого Маковія по-різному: від метрового опудала, яке господарі ставлять біля хат або у дворі для своїх дітей, до десятиметрової віхи на вигоні за селом або на “розходніх дорогах”.

Маковійна віха в селі Сидори. Фото О.Чебанюк. 2000 рік

с.Червоне. Фото О.Чебанюк. 2013 рік

– Ми і раньше його становили, і зараз так робимо. Я не знаю чи багацько, но роблять люди. Колись обично надівали сорочку білу, таку вишиту. Постояло тиждень – забрали назад – розповідає 61-річний Дмитренко Анатолій Михайлович із села Пилипівка Фастівського району про Маковія, якого він зробив онукам .

Дмитренко Анатолій Михайлович з внуками біля Макові. с.Пилипівка. Фото О.Чебанюк. 2013 рік

Зазвичай зверху Маковія увінчують маскою, зробленою з гарбуза. Інколи всередину ставлять свічку. Поруч розкладають багаття і молодь розважається цілу ніч, оберігаючи віху від конкурентів із сусіднього кутка або села. Якщо вони вкрадуть або розвалять Маковія, то для місцевих це буде вважатися великою образою і ганьбою.

Маковій з с.Триліси. Фото О.Чебанюк. 2000 рік

7. Маковій з с.Мазепинці. Фото О.Чебанюк. 2000 рік

с.Дрозди. Фото П.Гончара. 2013 рік

с.Пилипівка. Фото О.Чебанюк. 2013 рік

– Вдруге його вже не роблять – зламали, то зламали. Якщо він достоює до Спаса, то тоді йому надівають намисто з яблук і груш, коли святять в церкві яблука, груші, фрукти, – розповідає 38-річна Олена Миколаївна Стороженко із села Кожанка Фастівського району. Згадує, що за її молодості, в кінці 1980-х – на початку 1990-х років Маковія у вигляді високої щогли неодружена молодь села ставила біля річки. Каже, що сьогодні в Кожанці роблять Маковія або підлітки 10-12 років, або батьки як забавку для своїх малолітніх дітей.

Стороженко Олена . с.Кожанка. Фото О.Чебанюк. 2013 рік

Десятиметровий Маковій, якого кожного року ставлять на кутку Городок у селі Триліси Фастівського району, 19 серпня на Яблучний Спас прикрашають згори до низу грушами та яблуками і так він стоїть до Успіня Богородиці (28 серпня). Тут біля Маковія накривають загальний для всіх учасників дійства стіл, до ранку гуляють і співають. Звичай ритуального столу біля опудала Маковія зберігається також і в селі Єрчики Попільнянського району Житомирської області. В селі Паляниченці Фастівського району цей звичай отримав цікаву інтерпретацію ритуального годування обрядового символу Маковія, біля підніжжя якого діти (віком від 3 до 10 років) залишили в пластикових тарілках їжу: – Він же ж голодний, його треба накормить. А попить забули поставити, – прокоментувала свої дії 10-річна Ярослава Слісаренко.

Стахівська Ганна Йосипівна (1930 р.н.) робить Маковія. с.Єрчики Попільнянського р-ну Житомирської обл. Фото О.Чебанюк. 13.08.2008 рік

Пригощання для Маковія. Там само

Діти пригощають Маковія. с.Паляниченці. Фото О.Чебанюк. 2013 рік

Зібраний в досліджуваному регіоні протягом останніх 13 років матеріал дає підстави зробити висновки, що найдавнішою формою святкування Маковія є встановлення молоддю багатометрової ритуальної віхи на честь закінчення літа, жнив й збору врожаю. Подібні ритуальні символи свята на Трійцю, Купала, Петра й Павла ставили колись в багатьох регіонах України. Більш пізньою формою Маковія є людиноподібний хрест, прикрашений зіллям, квітами й фруктами, який згодом перетворюється на опудала, вдягнені в людський одяг. Маленькі метрові опудала чи просто маска з гарбуза на камені біля хати є вже останньою деградованою формою ритуально-святкового символу Маковія.

с.Кожанка. Фото О.Чебанюк. 2013 рік

с.Пилипівка. Фото О.Чебанюк. 2013 рік

Можемо припустити, що звичай ставити Маковія повʼязаний із християнським святом Винесення дерева животворного хреста, який православна церква теж святкує 14 серпня. Хрест виносять на середину церкви, під нього кладуть пахущі трави і квіти, відвар з яких вживають при хворобах очей і голови, душевних і нервових захворюваннях. До цієї версії підштовхує звичай, що і нині побутує у селі Кожанка Фастівського району. Тут 14 серпня заквітчують придорожній хрест, т. зв. “фігуру”, на неї зверху ставлять ікону, прикрашену рушниками.

Прикрашений на Маковія хрест-“фігура” на перехресті доріг в с.Кожанка. Фото О.Чебанюк. 2008 рік

Такі хрести здавна встановлювали цього дня у Константинополі на перехресних дорогах, щоб запобігти інфекційним хворобам, які лютують під час серпневої спеки. Можливо, наслідування церковним звичаям актуалізувалося під час моровиці – епідемії чорної чуми, яка в цьому регіоні лютувала у ХVІІ-ХVІІІ столітті. До речі, поруч із обстеженим нами регіоном, у місті Васильків на Київщині у 1748 році було збудовано перший чумний карантин. Вірогідно, боячись розповсюдження мору, місцеві священики ініціювали встановлення хрестів, які народна традиція поєднала із стародавнім звичаєм встановлювати на великі річні свята увиту квітами щоглу як символ світового дерева.

У селі Королівка експедицією було зафіксовано Маковія, встановленого біля криниці.

Маковійний букет біля криниці. с.Королівка. Фото О.Чебанюк. 2013 рік

На Маковія в церкві відбувається велике водосвяття. Освячена цього дня вода цінується не менше стрітенської і вважається надзвичайно помічною від усіх хвороб. Тому свято Маковія називають ще Спасом водяним або мокрим.
Беруть ту воду додому і хто вмре, то святять нею як ото кадилом піп. І пʼють її, і ллють у криниці, і у хаті бризкають, і худобу бризкають, і кругом хати були такі, шо бризкали, – розповідає про захисні властивості маковійної води Лідія Василівна Миколаєнко (1937 р.н.) з села Кожанка Фастівського району.

Святять також колодязі та воду в річках. За свідченням Михайла Максимовича, на Київщині цією водою кропили ожереди – копиці сіна, щоб уберегти їх від мишей, а також кропили бджіл, пили цю воду, вмивалися нею з метою очищення від усього лихого. За народною прикметою, якщо цього дня буде дощ, то ітиме він дрібний, як макове зерня, а наступний рік буде врожайним.

На Маковія святили також букети квітів. Маковійний букет має чітко окреслений центр – найчастіше всередині композиції знаходяться декілька маківок або квітка соняшника. Навкруги цього центру господиня розміщує квіти (чорнобривці, купчики, жоржини, гвоздики, барвінок), трави (васильки, м’яту, чебрець, любисток, Петрові батоги, полин, нехворощ, деревій, будяк-пристрітник), а також калину. На житомирському Поліссі до ритуального маковійнового букету додають морквинку, невеликі качани кукурудзи, горох, квасолю, кріп. Загалом, на Маковія освячують усю городину: огірки, картоплю і, навіть, гарбузи. Зустрічаються також людиноподібні букети-маковійчики, що нагадують ляльку. Святити несли також вінок із квітів і колосків, посередині якого ставили свічечку. На Поділлі святили цілий сніп городини та зілля, обв’язаний червоною китайкою. З ним урочисто обходили всю господу, хату, городи, сподіваючись і на той рік отримати гарний врожай та примноження в господарстві. Свячений сніп стояв коло воріт або дверей хати до Спаса (Проскурівщина).

Стеценко Віра Охрімівна (1927 р.н. з маковійним букетом, в який вплела моркву й кукурудзу. с.Костовці Брусилівського р-ну Житомирської обл. Фото О.Чебанюк. 2003 рік

Маківки утворюють центр маковійного букету. Там само.

Найчастіше маковійний букет зберігається за іконою і в хазяйстві використовується протягом року як ліки від багатьох хвороб, адже освячене зело вважалося „до всякої слабості здібне”. Моркву та кукурудзяні рильця вживали для лікування печінки. Соняшник, настояний на горілці або відварений, лікував від лихоманки. Висушеними травами господині підкурювали корів, а дівчата мили волосся, „щоб коса росла до пояса”.

– У букет берем квіточки всякі, і м’яту берем, і полин, і чебрець. Свячене зіллячко ставляють на покуті або затикають за іконами. Мати моя казала, шо дуже добре в ньому діток купать, – розповідає 65-річна Любов Чередниченко із села Триліси на Фастівщині. – Мак святять, то кажуть, він од зглазу помагає. Коли свадьба – молодим у пазуху кидають, обсипають їх свяченим маком, щоб не зробив ніхто зла.

Освячений мак сипали в криницю, щоб під час посухи викликати дощ. Ним обсипали корову, “щоб відьма молока не доїла”. Коло, висипане свяченим маком, захищало людину від відьом, упирів або “ходячих покійників”: вони не могли заподіяти ніякої шкоди, доки не визбирають усе до зернини. На Черкащини маком обсипали „всяку новопримножену тварину”, приказуючи: „Щоб було в господарстві скілько тварин, як у маківці зернин”.

– Ну вобше старі люди кажуть, шо треба шоб три рази мак був посвячений, тоді він дуже корисний. Іменно на Маковія три рази, на три годи підряд, шоб посвятить, – ділиться секретом 63-річна Альошина Зінаїда Дмитрівна із села с. Сидори Білоцерківського району.

Від Маковія до Успіня Пресвятої Богородиці (28. VIII) триває Успенський піст, який в народі називають спасівкою. Спасівка – піст строгий. За переказами, колись Господь запровадив дев’ятитижневий Великодній піст. Почали люди скаржитися, що важко їм такий довгий піст тримати. Тоді Господь змилостився й розділив пости на семитижневий Великодній і двотижневий Спасівський.

Зранку на Маковія не їли аж поки не посвятять в церкві воду. До святкового столу готували пісний борщ із грибами і ритуальне печиво „шулики”: замішували пісне тісто на соді й випікали в печі коржа „на твердо”. Готовий корж ламали на кавалки й кидали в макітру з перетертим маком і ситою – розведеним кип’яченою водою медом. Мак терли аж поки не він не пустить білий сік, що називається „макове молочко”.

– Будуть коржі з маком сьогодні, обовʼязково будуть, – розповідає 35-річна Альона Іванівна Миронюк із села Вільна Тарасівка Білоцерківського району. – Мак тремо із сахаром, печемо коржі, ріжемо і поливаємо цим маком.

Миронюк Альона Іванівна з сином біля Маковія. с.Вільна Тарасівка Білоцерківського району. Фото О.Чебанюк. 2013 рік

На Маковія готують також пампушки та вареники з тертим маком, в який додають родзинки або інші фрукти, а також різноманітні медяники та маківники. Їх їдять із „грушовником” – киселем із свіжих груш.

Олекса Воропай у своєму відомому дослідженні про свята і звичаї українського народу наводить переказ баби Козелецької про те, що за козацьких часів у Києві всі кияни святили воду в Дніпрі. Під час цієї урочистої церемонії всі чоловіки мали обов’язково бути в козацьких строях. В столиці останніми роками спостерігається своєрідне відродження святкування Маковія. Вранці 14 серпня кияни поспішають до церкви освятити букети з квітів і трав, а також колосків пшениці, жита або ячменю. Біля Володимирського собору, Михайлівського Золотоверхого, Києво-Печерської лаври можна побачити цілу виставку „маковейчиків” – від скромних букетів до вишуканих композицій із трав, квітів і плодів нового врожаю. Трапляються й справжні витвори мистецтва флористики, яким ще не так давно володіла кожна українська жінка.

Продаж маковійчиків біля Володимирського собору в Києві. Фото О.Чебанюк. 2013 рік

Там само

Ще на початку ХХ століття на Вінниччині букет-„маковейка”, що його складала дівчина, був сповнений глибокої символіки. „Мак – щоб була дівка червона як цвіт маку, гордінія – це, щоб була пишна та струнка, любисток – щоб всі її любили, а чебрець, то щоб хлопці липли як на ньому цвіт рясно …”, – повідомляв у 1928 році до Етнографічної комісії респондент з Немирова. На Черкащині колись вважалося, що треба обов’язково на Маковія посвятити квіти, бо „від цього квітне господарство”.

Нині свято Маковія сприймається як останнє свято літа, прощальний літній усміх. Холодною зимою збережений „маковійчик” буде нагадувати нам про цілющі квіти й трави, щедре й тепле літо, яке неодмінно настане знову.

Олена Чабанюк, НЦНК “Музей Івана Гончара”