Замріяно вдивляючись в ліси,
На почуттях замішуючи фарби,
Художники дарують людям скарби
Відкритих ними покладів краси.
(Григорій Білоус, присвята Н.М. Кизенку)
Незбагненною є таїна людської творчості… Що змушує простого селянина у заклопотаному щоденні брати до рук убогого пензля і на полотні-мішковині народжувати омріяні ідеали? Перехоплює дух від зустрічі з такими митцями від Бога. Без фахового вишколу й визнань офіціозу тихо і самозречено вони творять мальовничий літопис України. У цьому – поклик їхньої душі й одвічна харизма. І скільки таких малярів-самоуків безвісті кануло в лету і нині приречено на забуття і самоту? Лиш зрідка доля усміхається своїм поодиноким обранцям. Згадаймо Марію Приймаченко, Катерину Білокур, Надію Білокінь, Тетяну Пату…
Так сталося і з Нестором Кизенком – запримітив його на схилі життя один колекціонер, збагнувши непересічний талант сільського маляра. Добродійна підтримка дала буйноцвіт – за останні кілька років митець створив те, що вимріював усе своє життя…
Мальовничий слобожанський край… Хутір Біж побіля Хоружівки – тут народився майбутній художник. На околицях села змалку випасав овець, проникливо вдивляючись у неозорі обрії українського степу. Дитячі враження прагнув відобразити в малюванні – чим прийдеться, то були перші кроки до недосяжного Парнасу. А потім – вир життя: чотири класи школи, війна – примусові роботи в Німеччині, 12 довгих років армійської служби в Болгарії та на Кавказі. І гострий сум за Україною… Лише 1956 року повертається до рідного краю, де працює художником у будинку культури, навчає дітей, а у вільний час малює, малює.
Він прагне передати на полотні навколишній світ, в який вдивляється його тонка душа. Так виникає галерея портретних образів односельців – достойних і красивих людей, пробує себе у натюрморті й у розписах церкви. З особливим захопленням Нестор Кизенко оспівує місцеві краєвиди. Він майстерно зображує мінливі миті природи: літнє небо перед грозою, ранкові тумани, захід та схід сонця, золото осіннього листя, місячну зимову ніч… При цьому митець реконструює давній український краєвид, вводячи у свої пейзажі елементи села: біленькі хати під соломою, крилаті вітряки, рибальські човни, давні церкви, а також історичні реалії – колоритні ярмарки, козаків, кобзарів, чумаків. У такому поєднанні картини набувають особливої символіки та філософського звучання, адже перед глядачами постає вже втрачений навколишній світ народних ідеалів. І в цьому відчувається туга митця за тим гармонійним середовищем, в якому з правіку жили його предки і який так швидко зникає у сьогоденні.
Стиль письма Кизенка є своєрідним: від простих етюдних зарисовок природи до створення синтезного образу українського пейзажу. Усім його роботам притаманна яскраво виражена настроєвість, багатий колорит. Художник майстерно володіє планерним живописом, вдало відтворює глибину простору. У його композиціях феєрично розгортаються природні стихії: від ландшафтного розмаїття землі до містерій неба й світла, що виявляє романтизм і поетичну душу митця.
Творчий злет Н.Кизенка зумовлений також і його дивовижною працездатністю. Попри відсутність належних умов для творчості з-під його пензля за кілька годин може постати складний і великий за розмірами твір. І хоча Нестору Митрофановичу вже 75, творчий неспокій не полишає його – лише за останній рік він намалював більше 30 картин. Так і творить він у своєму мальовничому селі на Сумщині, під своїм непримітним навісом, у повній самозаглибленості й умиротворенні, шукає-відшуковує своє місце на цій землі, прагне зафіксувати красу, що полишає нас…
Феномен “співця українського краєвиду” Нестора Кизенка став несподіванним і бурхливим відкриттям, яке збагатило і національне мистецтво українців, і світову культурну спадщину. А скільки ще таких відкриттів чекає на нас – лиш будьмо спроможні вийти з виру заполітизовано-прагматичної суєтності й віднайти золоті ключі та глибокі колодязі правдивої мистецької творчості…
2001 рік
Тетяна Поршивайло,
мистецтвознавець
Світлина escher.com.ua
