5 лютого в Мистецькому Арсеналі відкрилася міжмузейна виставка “Вікна”. Ключовим елементом якої стали великі зображення вікон з фотоколекції, яку з 2009 року збирає директор Музею Івана Гончара Петро Гончар. Своїм автомобілем він подорожує Україною і фотографує народну архітектуру, побут, артефакти.
На початку 2015 року “Мистецький Арсенал” запропонував втілити міжмузейний проект, в рамках якого Петро Гончар запропонував подати на стінах мистецького комплексу в натуральну величину його сфотографовані вікна. Врешті, і саму виставку назвали так само – “Вікна”. Краї роздрукованих зображень художник обмалював білою фарбою. На стінах зробив низку текстівок, взяті з народних пісень, дум та іншого фольклору. Все втілював сам, відчуваючи надважливість цього проекту.
За кілька днів до відкриття події художник-етнограф розповів про свій задум в новому проекті Громадського телебачення під назвою “Інші”. Відеосюжет, що поданий нижче, – це розмова як про цей проект, так і загалом про життєву філософію.
“Вікна – свідки, вікна – долі, вікна – портрети, вікна – світло, вікна – надії, вікна – душі, вікна – історії, вікна в історію, вікна в завтра, вікна – очі, вікна вчора, вікна, як драма, вікна часу, вікна – надії, вікна простору, вікна змін, вікна! а завтра тільки євровікна, вікна – діалог, що там за вікном?” – таку верверчку інтерпретацій вікон подав сам збирач віконних історій Петро Гончар. І це тільки початок всеможливих смислових навантажень, що несе собою слово “вікно”.
«Я хотів якось зафіксувати цей перехід. Вікно – це певна межа між світами. У традиційній культурі вони мають сакральне значення. У народній культурі вони найкраще оздоблювались, тому що мали божественне значення – крізь них проникало світло, до вікон молилися, як до сонця», – каже Петро Гончар.
Наступне відео, зняте медіа-центром Музею Івана Гончара, показує вікна і людей, що вовтузяться перед ними, за ними, біля них і в них. “Зазвичай люди заглядають у вікна, але на арт-проекті в музейному комплексі «Мистецький Арсенал» зовсім навпаки – вікна заглядають, спостерігають та уважно вдивляються у людину”, – як зауважив хтось.
Окрім віконних фотополотен, на виставці були представлені сто манекенів у традиційному українському вбранні. Це, передусім, жіночий святковий одяг з різних регіонів України 19-20 століть, оздоблений унікальними зразками української вишивки. Автентичні костюми зі своїх фондів надали три столичні музеї: Музей Івана Гончара, Музей народної архітектури і побуту та Музей українського декоративного мистецтва.
Музейники, що взяли участь у «Вікнах» наголошують, такі проекти розвивають співпрацю між музеями. Водночас зберігачам важливо було показати експонати у новий спосіб. Ольга Мельник, одна із кураторів виставки, каже: дуже втішена, що глядачі «прочитали» виставку.
«Я боялась, що прийдуть музейники і спитають, чому у нас експонування у відкритому доступі або навіщо так багато костюмів. Але усі зрозуміли, що ці вікна – це вікна в Україну. Зазираючи крізь них у минуле, ми бачимо майбутнє. Саме так ми задумували цей проект – щоб кожен відвідувач відчув себе частиною цієї нації, якій зараз дуже нелегко», – розповідає кураторка.
У рамках «Вікон» працюватиме освітня програма, присвячена українським народним традиціям. За розкладом заходів слідкуйте на сайті Мистецького арсеналу.
Проект триватиме у «Мистецькому арсеналі» до першого березня.
Богдан Пошивайло (фото), НЦНК “Музей Івана Гончара”