В селищі Красноїльськ на румунському кордоні щороку масштабно і яскраво святкується Маланка. В цей день сотні підлітків та молодих і не дуже чоловіків перебираються у традиційні костюми і обходять все селище, віншуючи господарів з прийдешнім роком.
В чималому Красноїльську маланкує 5 великих груп перебраних, і костюми кожної кардинально відрізняються від сусідів.
Всі кути мають солом’яних ведмедів у своєму складі, але якщо на куті Сус костюми ведмедів схожі на сердця за формою і важать до 120 кг, то на кутах Тражани і Дял з’являються багатометрові крила, прикрашені квітами та дощиком, а в двох маланок з кута Путна ведмеді більше нагадують копиці сіна.
В кожній маланці також є “діди і баби”, своєрідний авангард маланкарської колони. Далі у національних строях з мечами в руках йдуть “царі та цариці”.
Наступна обов’язкова маска – “жид” у високому циліндрі та з саквояжем у руках. Кілька кутів мають також “вершників” або “коней” у своєму складі. Та найяскравіші костюми красноїльської маланки — власне цигани у мальовничих лахміттях і з велетенськими булавами в руках, та ведмеді, яких цигани тягнуть на цепах.
У дворах все відбувається за старим ритуалом, що не змінювався протягом десятиліть. Спочатку господарів віншують “дід” і “баба”. Найчастіше, щоправда, кілька “дідів” і одна-дві “баби”: демографічна ситуація у маланці дещо відрізняється від реальної.
Потім прикрашені численними намистами та озброєні мечами “царі та цариці” танцюють у колі.
Далі приходить черга “жидів” і їхнього дикого танку.
“Лікарі” тим часом нишпорять навколо, роблячи дрібні капості всім, кого зустрінуть.
Апогей дійства — взаємодія на тісному обійсті перед хатою “циганів” та “ведмедів”.
“Цигани” вдаряють об землю своїми важкими булавами — і “ведмеді” кидаються один на одного, починають боротися з диким ревом. “Цигани” втихомирюють звірюг ножами і топорами. Виглядає це здалеку досить брутально, і лише зблизька розумієш: це все гра, ритуал.
От воно, свято маскулінності, ось дива дресури: де ще побачиш таких злих, але слухняних ведмедів? Лише у Красноїльську.
Після цього господар частує перебраних (горілка, м’ясо, голубці) та платить ватазі. Головний в маланці — комендант – вголос оголошує суму, котру отримав від “господаря і господині”: 150, 200, 300 гривень. А далі вже чекає наступне обійстя.
Суми чималі, але й підготовка до маланки — процес недешевий. Вишиті вручну сорочки в “царів” і “цариць”, хутряні шати “ведмедів” (крім очеретяних є й звичні – білі та бурі), булави “циганів” — все це чималі капіталовкладення.
А маланкуючих в селищі близько тисячі. І майже кожен двір споряжає в маланку когось з родини.
Дивовижа, як у одному населеному пункті, нехай і зібраному колись клаптиковою ковдрою з кількох окремих сіл, продовжують існувати пліч-о-пліч зовсім різні костюми.
Найзахідніший кут Сус (Сусєни) — хранитель старих традицій. Сусівська маланка має стримані образи — неначе і не існують в світі пластикові квіти і люмінісцентні стрічки.
Вона майже монохромна: цигани тут в чорному (найчастіше в косухах і розшитих камінчиками чорних смушових шапках-кучмах).
Ця монохромність зустрічається на інших кутах лише в уніформі комендантів. На “ведмедях” такі ж кучми і солом’яні крила у формі серця, а на грудях обов’язкова вишита хусточка. Думаю, це і через гігієну, і для комфорту маланкарів — солома може добряче поколоти підборіддя.
Булави в руках у циганів не страждають гігантоманією, нагадують свої прообрази і мають червону китичку. Коли “циган” підстрибує, китичка робить булаву схожою на смолоскип.
Крила у солом’яних ведмедів з’являються на куті Дял, а найдовшими виростають в Тражанах. Розмах крил-“лап” збільшується з кожним роком. Десятиліття тому він був в середньому три метри, а зараз зустрічаються ведмеді-метелики з крилами до шести метрів. Важить такий костюм майже центнер, вдягати його непросто, тому після кожного двору для “ведмедів” влаштовують перепочинок.
Вони лягають на землю, їм підносять їжу, щось попити. Якщо “ведмідь” палить, цигарку теж піднесуть. Щоб підняти маланкаря на ноги, потрібні зусилля двох дорослих чоловіків. Коліна у “ведмедя” в солом’яних “штанях” не згинаються – піднімають відразу на прямі ноги. Тражанські “цигани” вбрані в червоні штани, на головах — хустки-бандани.
З булавами та ж історія, що й з крилами: їх розмір у “циганів” з Путни і Тражан гіпертрофується. Це вже не булава, це маленьке сонце для прив’язаних кайданами “ведмедів”-сателітів.
Зі зростанням розміру збільшується і вага циганського символу — знову маскулінні ігри у альфа-самців: втримаєш найбільшу булаву — молодець, мужик, можеш пишатися.
Кут Путна теж має солом’яних “ведмедів”, але вони більше схожі на копиці сінап. А от путнівські “цигани” — найяскравіші персонажі місцевого святкування. В рогатих шоломах, перемазані сажею, в мальовничих лахміттях, обвішані шкурами зайців, вовків і лисиць (навколо карпатські ліси, багаті звіриною) — неначе персонажі якогось героїчного фентезі.
Традиційний костюм “жида” впізнаєш за височенним капелюхом-циліндром та дипломатом у руці. В чемодані — різноманітні годинники-дзигарки, важливі документи або крам. Залежить від фантазії перебраного.
На маланку на вулиці висипає цілий консиліум “лікарів”: отоларингологи хапають глядачів за вуха; гінекологи бігають за чоловіками зі знаряддями, більше знайомими жінкам; зловісні хірурги підстерігають з пилками жертв біля дороги – і краще не потрапляти під руку “реаніматорам”.
Ще одна традиційна переберійна маска – “циганка”, вагітна і з дитям-пупсом на руках. Її завдання – зупинити автівку, тицьнути водієві ляльку під ніс, пояснити, що це його дитина — а далі вимагати аліментів “на памперси”.
Хто в кого переодягається на наступну маланку, вирішується на зібраннях в день св. Миколая (19 грудня). Ввечері 13 січня перебрані відправляються селом з музиками, аж до ранку співаючи під вікнами місцевих дівчат.
Хлопці-маланкарі на зібрані кошти влаштовують 14 лютого свято для своїх дівчат.
В обід 14 січня всі групи перебраних виходять на центральну вулицю поселення — ім. Штефана чел Маре, щоб продемонструвати свої костюми та маланку всім жителям Красноїльська.
