Естонське свято пісні й танцю: 150-літня традиція «співочої нації»

20 липня 2019 о 02:06 | Видиво, Іноземна культура, Статті

3 коментарі

Побачити і почути, як танцюють і співають водночас понад 10-20 тисяч людей у своїх національних костюмах – таке можливо раз на п’ять років в Естонії. На початку липня в цій балтійській країні тривало масштабне святкування 150-ї річниці від проведення першого Естонського свята пісні та ХХ Свята танцю, яке у свою чергу має власну 85-літню історію. Традиція проведення цих свят у 2003 році включена у список шедеврів нематеріальної культурної спадщини людства (ЮНЕСКО). Працівники Музею Івана Гончара не могли оминути увагою таке дійство і поїхали вивчати іноземний досвід.

Історія

Свято пісні

Колективне виконання пісень і музики є надзвичайно дієвим інструментом для стимулювання і пробудження національного духу – вважав естонський поет, журналіст та лідер національного руху в Естонії ХІХ століття Йохан Яннсен (Johann Jannsen) (1819-1890). Разом з донькою, поетесою Лідією Койдулою (Lydia Koidula) у 1865 році вони заснували співочу спілку “Ванемуйне”, а через кілька років ініціювали загальноестонські співочі свята.

Перше Свято пісні відбулося 1869 року в місті Тарту. В той час участь у святкуванні могли брати лише чоловічі хори (жінки тільки розпочинали боротьбу за своє право) і духові оркестри. Відтак півсотні чоловічих хорів та оркестрів з усієї Естонії загальною кількістю понад 800 учасників впродовж трьох днів на різних локаціях міста дали духовні і світські концерти, розпочавши таким чином традицію естонських співочих свят.

XXVII Свято пісні в Естонії, м.Таллінн 2019

На завершальному концерті зібралося понад 100 тисяч людей

Йохан Яннсен та його донька Лідія Койдула не тільки організаційно розпочали співочий рух в Естонії, а й стали духовними провідниками усіх майбутніх пісенних свят. Пісня на слова Й.Яннсена “Mu isamaa, mu õnn ja rõõm” (укр. “Моя батьківщина, моє щастя та радість”), виконана на першому Святі пісні у 1869 році, стала зрештою національним гімном Естонії, а Л.Койдула стала автором двох естонських пісень «Sindsurmani» і «Muisamaaonminuarm», які досі входять в репертуар пісенних свят.

Перші півстоліття святА організовувалися нерегулярно, пісні виконувалися не лише естонською, а й мовою пануючих держав. А вже з 1923-го Співоче свято в Естонії проводиться щоп’ять років. Хоча іноді свята й приурочувалися до знаменних дат колишнього СРСР, головне, що вони збирали разом десятки і сотні тисяч естонців для пошанування власної культури. Єдиний випадок, коли свято скасували, – у 1943 році через Другу світову війну.

Наприкінці XIX – впродовж ХХ століть пісенне свято відіграло вирішальну роль у становленні естонської нації та її боротьбі за незалежність. Свого часу Йохан Яннсен був правий – через трішки більше як століття, в тому числі завдяки систематичності проведення співочих свят, національний дух через пісню таки пробудився. Відновлення незалежності Естонії розпочалося з мирних акцій протесту 1988 року, які отримали назву “Співоча революція”: учасники багатолюдних зібрань не виголошували політичних промов, а вдень і вночі співали давні народні пісні. В якісь моменти кількість учасників сягала кілька сотень тисяч людей. А вже за кілька років Естонія здобуває незалежність.

Вважається, що естонці володіють однією з найбільших у світі збірок народних пісень, що налічує понад 130 000 фольклорних творів.

Свято танцю

Традиція організовувати вседержавні танцювальні свята з’явилася в Естонії 1934 року. До цього танці влаштовували на маленьких хуторських та сімейних подіях та святах. Естонські танці побудовані на давніх ритуальних рухах предків естонців язичників. Кожен рух в танці має особливе значення, розповідає художній керівник ансамблю народного танцю “Куліус” Талліннського технічного університету Маріна Кузнєцова. Вона зі своїм колективом також бере участь у Святі танцю.

Маріна Кузнєцова, художній керівник ансамблю народного танцю “Куліус” Талліннського технічного університету

– Це не шаманство і не чаклування, і не молитва – у язичників треба подивитися, можливо, це є у їхній термінології. Тобто певними рухами ми просимо (і нам здається, що це діє) у землі плодючості, у неба дощу, у дерев сили… Ритуальні рухи в естонців були дуже поширені, вони це робили у певні дні сонцестояння та пори року… Тут на святі, наприклад, жінки танцювальними рухами випрошують своїй землі сонця, тепла, плодючості, спокою… У чоловіків натомість є магічний танець, щоб викликати дощ, а потім знову ж таки виходять жінки і сіють добро, зерно, любов, красу. Є такі фольклорні танці, рухи яких народилися завдяки тому, що хтось якось по-особливому йшов в корчму чи хиткими кроками з корчми, на поле чи з поля з радістю, що урожай вродив. Звичайно, потім прийшли віяння і вплив іноземних танців з Європи, скажімо, польок чи галопів, але є багато рухів в естонських танцях, що точно народилися із життя.

Маріна Кузнєцова розповідає, що наприкінці 19-го – початку 20-го століття в Естонії з’явилися ентузіасти-етнографи, які їхали в села і збирали фольклор, зокрема по народних танцях.

– Є два стовпи естонського народного танцю – це Анна Раудкаст (Anna Raudkats) та Улло Тоомі (Ullo Toomi). Якось Анні прийшла думка піти в села і зафіксувати, як на святах танцюють, як рухаються в танці в тому чи іншому регіоні. Вона щось замальовувала, щось записувала, фотоапарату тоді ж не було. Улло Тоомі теж щось дозбирав, і що головне: всю зібрану Анною і свою інформацію він систематизував по регіонах. А трохи згодом у нього виникла думка, що ці всі різновиди танців треба зібрати в одне велике свято. Так і стали організовувати свята танців.

Свято танцю і пісні має свій музей, який розповідає історію розвитку цього культурного феномену. На території фестивалю була розміщена частина його експозиції.

На початку минулого століття метод організації свят танцю був такий: Улло Тоомі як керівник вибирав собі помічників, які по регіонах мали навчити людей певних танців до певного часу. От вони їхали, навчали, ті приїжджали сюди і за день-два-три проводили спільні репетиції: ви рухаєтеся туди, ви туди, щоб на полі виходили певні малюнки, бо так цікавіше. А потім це все розвивалося і свята проходили кожні 5 років. Раніше танці були більш народні, сьогодні опрацьовані сучасними хореографами, – розповідає Марина Кузнєцова.

Зараз керівники гуртків, які хочуть брати участь у святі танцю, приїжджають в місто, де їх навчають; потім вони їдуть додому навчати своїх учнів: дітей чи дорослих. Через півроку чи якийсь час організатори дають другий-третій танець, залежно від програми майбутнього свята. Всі охочі гуртки вчать ці танці, а опісля йдуть перегляди/конкурси на те, хто потрапить, а хто ні… Перший перегляд такий, що керівник дає зворотній зв’язок, кому що потрібно допрацювати. А другий відбір – це вже виставляння балів, по яких вибирають колективи на майбутнє свято танцю.

Вперше потрапити в якості учасників на Свято танцю цього року вдалося родині Удо, Єлєни та Елєн з міста Кохтла-Ярве північно-східного регіону Естонії – Іда Вірумаа. Їхня донька Елєн вже чотири роки ходить на заняття з народних танців. В естонських школах з перших класів прививають любов до народних традицій – перші три роки уроки з народних танців та співів є обов’язковими заняттями, а далі як факультатив за бажанням. За концепцією цьогорічного Свята танцю, участь у фестивалі могли взяти сімейні колективи: батьки з дітьми. Керівниця танцювального гуртка у школі Елєн підтримала ініціативу і запросила батьків на заняття. Подружжя Удо та Єлєна охоче приєдналися до доньки, тепер раз в тиждень разом з іншими сім’ями ходять на курси танців. Їхня керівник подала заявку на участь у Святі танцю і їхній колектив пройшов відбір.

Удо, Елєн та Єлєна з міста Кохтла-Ярве північно-східного регіону Естонії – Іда Вірумаа. Учасники танцювального сімейного колективу «Ярве»

Дорослі в нашому колективі не професійні танцюристи, хоча мій чоловік в дитинстві танцював, був у складі дитячої танцювальної групи, – розповідає Єлєна, учасниця сімейного колективу «Ярве». Три пари з нашого колективу, в тому числі й ми, багатодітні сім’ї, і поєднувати сім’ю, роботу, танці – не так просто, але, як бачите, ми справилися і приїхали на фестиваль. Подобається, що батьки і діти танцюють разом, ми як сім’я гарно проводимо час. До фестивалю наш колектив підготував один танець. Хоча не дуже сподівалися потрапити, бо ж тільки почали займатися та й конкурс був дуже великим: з цим танцем подали заявки понад 90 колективів, а вибрали лише 60. Навіть не знаю, як нам вдалося, але ми справді старалися. Якщо мій чоловік з естонської сім’ї і з народними танцями знайомий з дитинства, то я росіянка і естонських танців до цього ніколи не танцювала. Для мене побувати на цьому фестивалі та ще й в якості учасника – велика честь.

Єлєна з Удо розповідають, що за півроку вони вже встигли взяти участь з танцями у міських та регіональних святах та інших фестивалях. Місцева влада такі свята підтримує, вони добре висвітлюються у місцевих ЗМІ.

Трав’яне поле талліннського футбольного стадіону може вмістити водночас 60 колективів, кожен з яких налічує 16 осіб. Тобто в одному танцювальному номері може бути задіяно до тисячі людей. А на заключний танець на поле виходять понад 700 колективів, що разом складає понад 11 тисяч учасників.

Свято у наш час

Сьогодні організацією Свята пісні й танцю займається спеціальний відділ при Міністерстві культури та ще низка профільних фундацій та спілок. Підготовка до кожного святкування триває не менше двох з половиною років і задіює людей по всій країні та діаспору за кордоном. Цього року свято тривало чотири дні, з 4 по 7 липня: два дні на стадіоні «Калев» вирувало Свято танцю і кілька днів гриміли на Талліннському співочому полі концерти Свята пісні. Як вже було сказано, щоб стати учасником фестивалю, необхідно вивчити естонські пісні та народні танці, що складатимуть програму майбутнього фестивалю, і пройти відбір. За тими ж умовами, можуть брати участь і закордонні іноземні колективи та естонська діаспора.

Естонці, що мешкають в Україні, спеціально приїхали в Таллінн на урочисту ходу Свята пісні й танцю

Важливе значення надається дрес-коду учасників – це має бути національний костюм або його легка стилізація, але обов’язково свого регіону. Більшість танцювальних та співочих колективів шиють костюми на замовлення або ж беруть напрокат, наприклад, в місцевих будинках культури. А працівники Естонського національного музею слідкують на фестивалі за тим, аби учасники були правильно одягнені згідно традицій свого регіону. Для цього музейники мають свої фестивальні локації, де консультують учасників з приводу костюмів, допомагають правильно їх одягати і за потреби лагодять дрібні пошкодження, розповідає Діана Лоот, працівник навчально-освітнього центру Естонського національного музею, що в місті Тарту.

Діана Лоот, працівник навчально-освітнього центру Естонського національного музею

– Наш музей вже 110 років займається не тільки збиранням національних костюмів (ми маємо величезні фонди) – у нас працюють фахівці, які консультують і самі виготовляють національні костюми, також ми навчаємо цього інших. Тому на фестивалі ми підтримуємо учасників не тільки морально, а й справами. Тут ми працюємо з народними костюмами, наприклад, якщо в учасників виникли запитання по уточненню деталей національного одягу або ж треба щось підшити. Наприклад, сьогодні приходив чоловік, на кафтані якого відірвався гудзик, буває у жінок розпускається поділ спідниці або можна трішки підігнати під свій розмір головний убір. Також працівники нашого музею та майстри проводять тут майстер-класи з народної творчості: плетіння поясів, виготовлення намист, створення дерев’яних свистунців, тощо.

Майстер-класи зі створення намист

Майстер-класи по солом’яній іграшці

Майстер-класи з ткання поясів

Відвідувачі Свята пісні подружжя Індрек і Хелі пошили собі костюми самостійно

Відшиті костюми танцювальних колективів

Сцена Талліннського співочого поля зі зворотнього боку

Окрім танців і співів, Естонія уважно ставиться і до розвитку музично-інструментальної культури. В рамках ювілейних ХХVII Свята пісні і ХХ Свята танцю на талліннській площі Вабадузе (укр. Свободи) також відбулося найбільше за всю історію Естонії Свято народної музики, в якому виступили 800 музикантів з 74 колективів. Вони виконали понад 30 традиційних композицій та аранжувань, які були зроблені саме для цього концерту. Колективи від кількох десятків до сотні учасників грали в унісон на найпопулярніших в Естонії музичних інструментах: скрипки, гармоні, каннелі, волинки, акордеони та щипкові струнні інструменти. Глядачі підхоплювали ритми й попарно танцювали попід сценою.

Концерт народної музики не припинявся навіть у зливу: організатори наперед попереджали відвідувачів про мінливість погоди і рекомендували брати з собою дощовики та відповідний одяг.

За півгодини знову було сонячно.

Площа Вабадузе (Свободи) в Таллінні

За прямою трансляцією Свята пісні й танцю можна було спостерігати у багатьох містах Естонії на спеціально встановлених екранах. На фото площа Вабадузе в Таллінні

Головному концерту Свята пісні також передувала шести годинна п’яти кілометрова хода з центру міста до Співочого поля 47 тисяч учасників свята. Групи танцювальних та співочих колективів розтяглися широкими вулицями міста між густими рядами його мешканців, що вишикувалися зусібіч, аби привітати одне одного з національним святом.

Волошки є національною квіткою Естонії

Представниці північно-східного естонського міста Нарва. 88% населення Нарви складають росіяни. Прапор міста має жовто-блакитний колір

Багато глядачів урочистої ходи також були вбрані у свої національні костюми

Ластівка є національним птахом Естонії

Заключний 7-ми годинний концерт чотири денної пісенно-танцювальної події зібрав на Співочому полі у Таллінні понад 100 тисяч естонців, серед яких 22 тисячі співаків хорових колективів. Всі присутні разом виконували як народні пісні, зокрема написані 150 років тому, так і пісні сучасних композиторів. Тексти пісень роздавалися відвідувачам у вигляді брошур і транслювалися титрами на встановленні у глядацьких рядах екрани. За даними організаторів, в цьому концерті понад 7 тисяч дошкільнят взяли участь вперше. Цей крок як гарантія передачі традиції проведення співочих свят наступним поколінням.

Неймовірних масштабів красиве дійство – Свято пісні і танцю – вже півтори сотні років транслює естонській нації важливі цінності – збереження своєї культури і традицій, а також любов до своєї батьківщини.