Художник–передвижник Віктор Васнєцов насамперед відомий своїми казково–билинними сюжетами. Його картини «Альонушка», «Богатирі» закарбувалися в пам’яті ще з дитинства. Полотно «Три царівни підземного царства» зберігається в Українському національному музеї російського мистецтва в Києві. Втім значне місце у творчості художника займає релігійний живопис. Першим досвідом стали розписи Володимирського собору в Києві (1885—1896 рр). У залі Третьяковської галереї Москви нині виставлено ескізи до розпису собору – всі графічні і живописні роботи, які потрапили до галереї наприкінці ХІХ ст. Засновник галереї Павло Третьяков високо цінував пензель Васнєцова, тому відразу закупив ці ескізи для своєї колекції. Виставку присвятили 165–річчю художника, яке відзначали в травні.
За радянських часів релігійний живопис Віктора Васнєцова не афішували, й ці ескізи тихо лежали в запасниках Третьяковки. І лише у 1988–му їх було вперше виставлено для публічного огляду в московському Будинку художника. Через 25 років москвичі знову мають нагоду їх побачити. Ну а кияни можуть бачити оригінальну роботу щодня — варто лише зайти до Володимирського собору.
«Тепер треба їхати в Київ, у Володимирський собор»
Експозицію розміщено у залі Третьяковки, яку відведено під картини Нестерова (полотна цього художника нині мандрують 
iз виставками музеями Росії). Відвідувачів у цій залі чомусь чи не найбільше. Одна екскурсантка (аж iз Владивостока), захопившись магією Васнєцових малюнків, вигукує: «Тепер у мене є мета — поїхати у Київ і, звичайно, потрапити у Володимирський собор, щоб порівняти підготовчі ескізи з розписом самого храму. Чи є якась відмінність?»
«Ескізи до розпису Володимирського собору, які зберігаються у Третьяковській галереї — це точна копія самих розписів, — розповідає гід Третьяковки Світлана Рилова. — З однією різницею. У Москві авторські роботи виконував сам Віктор Васнєцов. Володимирський собор у Києві розписували під його керівництвом відразу кілька художників, зокрема Врубель, Семирадський, Нестеров. Адже розписати центральний неф без помічників одній людині просто неможливо». Не згодні з таким некоректним підходом українські мистецтвознавці. «Я не погоджуюсь, що це точні копії, — заперечує мистецтвознавець, член Спілки художників України Тетяна Скибіцька. — Художник не може повторитися, він щось міняє, удосконалює. Зрештою, у нього може бути зовсім інший настрій, що відобразиться на роботі».
Що надихало реаліста на божественні розписи?
Узяти участь в оформленні інтер’єру Володимирського собору Васнєцову запропонував історик мистецтва і археолог, професор Київського університету Адріан Прахов. Саме він керував внутрішнім оздобленням собору, що зводили до 900–річчя хрещення Русі. Особисто Прахову належать усі мармурові та бронозові оздоби в соборі. Васнєцов на той час уже був знаним майстром, закінчив Академію мистецтв. Написав одну з найвідоміших нині своїх робіт — «Альонушка», почав роботу над картиною «Богатирі». Васнєцов (до слова, син священика, який спочатку вчився у духовній семінарії) погодився на запрошення не відразу, бо вважав цю справу «за значенням і величчю надзвичайно серйозною». Тоді Прахов вирішив звернутися до художника Сурикова. Але все ж вирішальним став один iз вечорів, який Васнєцов провів у колі сім’ї. Дружина Прахова на веранді годувала малого сина. Цей образ, згадував він, надихнув його. Відомо, що художник закохався в дружину свого вчителя. І саме Емілія Прахова стала прообразом Богоматері з немовлям, які написано під склепінням Володимирського собору.
Нагадаємо, під орудою Віктора Васнєцова у Володимирському соборі розписано весь головний неф храму, середню частину хорів и три сторони стовпів, що відділяють центральний неф від двох бокових. Стіни собору Васнєцов покрив орнаментальними прикрасами, у яких фантастичні квіти й дивовижні звірі сплітаються у вигадливі барвисті візерунки. Серед композицій — «Богоматір з немовлям», «Радість праведних про Господа», «Страшний суд», «Хрещення Русі», зображення історичних діячів, що зараховані до лику святих, зокрема, княгині Ольги і князя Володимира, Олександра Невського, Нестора–літописця та ін.
Васнєцов ґрунтовно підійшов до замовлення. Спершу спеціально їздив до Італії знайомитися з візантійським мистецтвом. А вже в Києві, куди переїхав у 1885 році, вивчав фрески Софійського собору і Михайлівського Золотоверхого монастиря. Зрештою, художник оселився у Києві на вісім років і працював у соборі.
«Не забувайте, що Васнєцов — до мозку кісток реаліст. У деяких розписах нема м’якості, вони навіть жорсткі. Відчувається суміш стилів і епох. Відображено всі бурі того часу, я б сказала, тут передбачено війни, революцію 1905 року, — провадить пані Скибіцька. — Так, Богоматері Васнєцова притаманна суворість, деяка нервозність. Але, з іншого боку, відчувається, що вона — захисниця. Особисто мені ближча Богородиця Врубеля у Кирилівській церквi. Вона страждає».
ЦІКАВО ЗНАТИ
На урочистому освяченні Володимирського собору 20 серпня 1896 р. був присутній імператор Микола II. Пізніше Васнєцов розписав домовий храм імператора в німецькому місті Дармштадт, батьківщині імператриці Олександри Федорівни. Храми, розписані за ескізами Васнєцова, є також у Софії і Гусь–Хрустальному.
За спогадами родичів художника, деякі знайомі і друзі боялися зайве зайти в гості до Васнєцова, щоб не скомпрометувати себе, особливо ті, хто був у Червоній Армії. До того ж, художник не приховував, що не визнає пролетарську революцію.
Лариса Гуторова, Україна молода
