Музей Івана Гончара продовжує лекторій про традиційне народне вбрання.

Формат: Демонстрація процесу одягання традиційного вбрання, що супроводжується цікавими фактами з джерел та “з поля”.

Факти про: складові українського народного строю, орнамент, колорит та форми одягу, стійкість традиції.

Тези: Регіональні особливості та відміни єднають етнос в один народ, самобутній та самодостатній.

Теги: Поезія традиційного побуту; цінність вища за ціну.

Лектор: Олександра СТОРЧАЙ, старший науковий співробітник НЦНК Музей Івана Гончара

Лекція 1. Про нижню білизну

Колір: білий.

Орнамент: рослинний та геометричний.

Факт: сучасній людині властива турбота про тіло, яка щодня проявляється в сотнях дрібниць, а ретельність в догляді за собою часто переростає в пристрасть. Чи не найбільше уваги приділяється тим дрібничкам, які людство одягає, застібає, зашнуровує, стягує і драпірує, ховає чи приховує щоранку протягом тисяч років. Окремі елементи гардеробу часом визначали характер цілої епохи. Так, корсет став фундаментом жіночого кокетства ще в ХV столітті і, зміцнившись китовим вусом, не здавав своїх позицій чотири сотні років.

На початок ХХ століття тіло стало об’єктом особливо пильної уваги і впливу. В особливому культурному контексті, коли заради створення нової особистості основною мішенню соціального моделювання стає людське тіло, м’який, але і найвагоміший вплив досягався через найближчі до нього речі – мереживо, рюші, стрічки та атлас.

Словник:

Жлукто – бочка без дна, призначена для зоління білизни.

Підтичка – частина жіночої сорочки від поясу до поділок, що відігравала роль нижньої білизни і обов’язково прикривалась поясним вбранням.

Платтє – білизна, пошита з фабричної бавовняної тканини.

Порти – чоловічий спідній одяг.

Вхідний квиток –  50 грн.

Реєстрація за посиланням – http://bit.ly/istoriya-kostyuma-bilyzna