«Для мене давно вже перестали
існувати підручники з історії,
бо ми живемо всередині
в підручниках з історії».
(с) Антін Мухарський.

З виставки до виставки переходять речі, що нагадують нам про нашу волю. Це − речі з Єврореволюції, зібрані по крупинкам з Майдану. Ось і в Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара» триває виставка артефактів з Євромайдану під символічною назвою «Творчість свободи: (Р)еволюційна культура Майдану». З першого кроку, коли ми заходимо до експозиційного простору, болюче стискається серце, бо рани від тих подій так і не загоїлись. І чи загояться?! Переживши один раз біль, людина завжди пам’ятатиме, як пахне ця отрута.

На стінах − щити, якщо уважно придивитися, на них ще є застиглі краплі крові. Далі − оглядова зала, де можна зупинитися і подивитися фільм, який миттєво переносить у ті нелегкі, але важливі місяці для нашого народу.

Цікавим є куток, присвячений Пошті Майдану, де висвітлені найщиріші побажання та думки людей. Коли на стіні проектор висвітлює зображення тих подій, то біжать мурахи по спині, бо починає здаватися, що ти знову проживаєш ті моменти, сповнені туги та волі, жалю і справедливості. Простір наповнюється галасом, слізьми, криками і молитвами до Вищих Сил з проханням врятувати, відважні серця тих, що ведуть боротьбу разом з тобою за майбутнє наших дітей.

Дивишся на хлопця в касці, що тримає в руці коктейль Молотова і мимовільно постає перед очима образ козаків з шаблями. Змінились часи, а от люди − не змінилися, бо прагнення до справедливості нагадує, хто ти і де ти.

Ініціатор та куратор цього виставкового проекту Ігор Пошивайло наголошує:

«Ця виставка – не взагалі про Майдан, а про один із його важливих аспектів – революційну творчість, креативність і мистецтво. За кордоном є такий термін «протестне мистецтво». Зазвичай, художники − в авангарді великих соціально-протестних рухів, бо вони відчувають потреби і настрої свого народу задовго до того як починається сама Революція і здобуває собі назву. Вони є своєрідними провісниками майбутніх змін: митці, художники, люди, котрі гостро відчувають цю соціальну напругу і бачать шляхи її вирішення».

Цікавим елементом виставки, що нагадує про технологічну сучасність, є стенд з постами користувачів Facebook, які ретельно фіксував історик і журналіст Олександр Зінченко. Інтернет і соціальні мережі під час революції зіграли важливу роль у наданні інформації та допомагали людям висловлювати власні точки зору.
На виставці в Музеї Івана Гончара є такі унікальні експонати Євромайдану, як:

• дерев’яна рогатка, що вже побувала на виставці у Відні;
• військові ноші, зроблені з двох палиць і ковдри, знайдені в готелі «Україна», де розмішувався госпіталь протестувальників;
• атрибутика з так званої «Йолки», понад 500 прапорів і безліч слоганів, плакатів.

«Завдяки Тетяні Пошивайло, заступниці директора Музею Івана Гончара, вдалося отримати для музею 7 десятиметрових полотнищ, що малювалися поряд з головною сценою Майдану за ініціативи львівського художника Володимира Свачія, − розповідає Ігор Пошивайло. На барикадах ми шукали більше креативу, творчості, шукали відповіді на те, як в екстремальних умовах, застосувавши кмітливість, люди створювали та оснащували щити зі знаків, з піддонів автомобілів, з підручних матеріалів споряджали засоби самозахисту. Саме «народний креатив» та «барикадний хендмейд» було зібрано у нашій хоч і невеликій, але презентативній колекції».

Співробітники НЦНК «Музей Івана Гончара», окрім предметної експозиції, застосовували на виставці мультимедійні і інтерактивні елементи. Зокрема, цікавим «експонатом» є куточок «голосів відвідувачів», де всі бажаючі можуть висловити свою точку зору про те, яким вони бачать майбутній Музей Майдану / Музей Свободи.

«Враховуючи те, що музей Майдану буде найбільш популярний і затребуваний наступними поколіннями, які до подій Революції Гідності не матимуть жодних прямих стосунків, то цей музей пам’яті слід створювати не «згори», скажімо лишень групою експертів чи чиновників, а і залучаючи його потенційних та майбутніх відвідувачів. Ми плануємо, що музей стане також платформою для консолідації нації, демократичним комунікаційним майданчиком, місцем, де гартуватиметься майбутнє України, її свобода і незалежність. Адже, для усвідомлення того, що відбулося на Майдані та у серцях його палких протестувальників, цей майданчик має бути публічним та відкритим, живим та динамічним, починаючи від виставок, і закінчуючи жвавим простором для активістів та громадських ініціатив» (с) Ігор Пошивайло.

Після відвідання виставки «Творчість свободи: (Р)еволюційна культура Майдану» в Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара» одразу стає зрозуміло, що є найціннішим в житті і що потрібно берегти!

Дем’яненко Тетяна, для НЦНК “Музей Івана Гончара”