Дитячий фестиваль «Орелі» зібрав сотні учасників з усієї України

Що означає «орелі»? За словником, це гойдалка або колиска, в якій росла дитина перші дні свого народження. А ще — це назва дитячого фольклорного фестивалю, який вже третій рік проводять Національний центр народної культури «Музей Івана Гончара» спільно з продюсерською компанією Ethno Sound. Нині форум пройшов на території Національного музею народної архітектури та побуту України у селі Пирогів.

Завдання «Орелі» не лише показати, якими видами творчості вже займаються діти, а й залучити до цього інших дітлахів. Цього року на фестиваль з’їхалося 25 дитячих фольклорних груп із різних куточків нашої країни: Київщина, Чернігівщина, Донеччина, Полтавщина, Одещина, Житомирщина, Вінниччина, а ще — близько 200 представників творчих студій та шкіл мистецтв, народних майстрів та фольклористів. Тому вибирати, чим же можна займатися на дозвіллі, було з чого: лялькарство, писанкарство, лозоплетіння, вишивання, різьблення по дереву, гончарство, ткацтво тощо.

МАЙСТЕР-КЛАС ВІД ДІТЕЙ

Навчитися якомусь одному виду мистецтва можна було прямо під час фестивалю, адже діти не лише показували, що вони вже зробили за роки навчання у творчих студіях, а й проводили з бажаючими майстер-класи.

— Зараз я плету гобелен, і кілька людей вже просили показати, як це робиться, — розповідає семикласниця Надія Муштак (дівчинка навчається у Чернігівському обласному дитячому навчальному центрі культури та мистецтв). — Кілька років я займаюся у студії бісероплетіння та гобелену. Цей гобелен, що я доробляю зараз, — перший у моєму житті. На ньому зображений Велес — язичницький бог торгівлі та достатку. Вибрати ідею мені допомагали моя вчителька, так само вона допомогла намалювати малюнок, на основі якого плететься гобелен. Картина майже готова, я її зробила за місяць. Спочатку треба було намотати нитки для основи, а потім по малюнку вплітати інші нитки. Незважаючи на те, що на початку було складно, та зараз це приносить мені задоволення.

— Судячи з роботи нашого центру, а він існує 15 років, постійно зростає інтерес дітей до народної творчості. У центрі діє 10 студій: з соломоплетіння, бісероплетіння, гобелену, кераміки, обробки шкіри, дереворізьблення, гончарства, а також є студія з виготовлення та реставрації музичних інструментів. Наші студії щотижня відвідує близько сотні дітей, — розказала «Дню» Надія ЗАВАЛІНА, провідний методист Чернігівського обласного дитячого навчального центру культури та мистецтв. — Багатьох заохочує участь якраз у таких фестивалях, як «Орелі». Але таких заходів треба набагато більше.

Та як кажуть самі організатори, щоб проводити такі фестивалі, окрім величезного бажання, треба мати спонсорську підтримку. І те й інше в ініціаторів «Орелі» є. За три роки фестивалю їм вдалося багато чого зробити. За словами директора «Музею Івана Гончара» Петра Гончара, якщо перший фестиваль пройшов дуже тихо, без особливих урочистостей та майже у домашній атмосфері, то цього разу про нього почуло набагато більше людей.

— Ми проводимо фестиваль для того, щоб ми вижили як українці й мали надію, що діти не забудуть, хто ми є насправді, — підкреслює Петро ГОНЧАР. — Узагалі культурне середовище формує у людині тільки найкраще, бо культура дає людині почуття комфорту. Ми можемо з розумінням ставитися до надбань інших народів, шанувати їх, але повага до того, що є нашим і передалося від пращурів, має бути закладена у нас у крові. Прищепивши любов до традиційної народної культури дітям, ми маємо шанс жити далі.

ОРІЄНТИР — НА КАЗКИ

Працювала на фестивалі й школа казкарства — бо що, як не казки, виховує у дітей найкращі риси.

— Казки — це ж основа нашого буття, — продовжує бесіду Петро Гончар. — Казка — це як квінтесенція свідомості, у якій закладена така форма мислення, коли дитина вивчає світ не через розуміння, а через підсвідоме сприйняття. Дитина, вихована на казках, мислить більш образно та більш потужними категоріями на відміну від тієї, хто не читав казок. Якщо згадати дитячу мову на селі, то там воду називали «дюдьою», вогонь — «жижею». Дитина, перш ніж щось вимовити, формувала образне мислення. А казки, так само, як дитяча мова спілкування, розвивають образне мислення.

Послухати та почитати казки можна було разом з письменниками та відомими казкарями, зокрема Лірником Сашком та його учнями. Наприклад, Алла Сокол пише для дітей вже близько 20 років. Літераторка розповіла «Дню», що брала участь у багатьох книжкових виставках і помітила — найбільше розкуповують саме книжки для дітей. Причому на першому місці серед покупців — бабусі, котрі вишукують якийсь цікавий та добрий сюжет. На другому місці — мами, для них важливо, щоб книжка повчала, виховувала та розвивала. Татусі цікавляться цим найрідше, а коли вже вибирають щось для дитини, то запитують, що їй подобається, те й беруть.

— Писати для дітей нелегко, — говорить Алла СОКОЛ, — бо треба подивитися на світ щирими, наївними дитячими очима. Діти хочуть багато чого зрозуміти, і їм треба звідкись брати це розуміння. В основному дітки сприймають написане через братів наших менших, тому мої книжки про звірят. Наприклад, книжка «Лісові художники» плавно перейшла у «Дорожню азбуку для малят», де звірята приїжджають до невідомого міста і не знають ані доріг, ані правил дорожнього руху — нічого. Пригоди, які з ними трапляються, спонукають маленьких читачів запам’ятовувати правила дорожнього руху, які так необхідні кожній дитині. Є книжечка, де героями є дітки, йдеться у ній про сімейний бюджет, звідки він береться, як витрачається і вчить дітей, як допомогти батькам зекономити. Як на мене, саме такий розважальний, цікавий і трохи повчальний зміст якнайкраще підходить для дітей, які тільки вчаться розуміти світ.

Усі казки вчать бути добрим, благородним, допомагати слабшим, а тому, читаючи їх дітям, батьки ніколи не будуть у програші. Так само не будуть у програші й від того, що відвідають наступного року фестиваль «Орелі», залучаючи таким чином своїх дітей до народного мистецтва, а воно поганому ніколи не вчило і не навчить.

Текст Інни Філіпенко, фото Костянтина Гришина, газета «День», 26 травня 2010