Не віриться. Це перше, про що думаєш, вдивляючись у дату. Хто би подумав, що справа, започаткована 21 січня 2005 року фольклорними ансамблями «Божичі» та «Буття» у НЦНК «Музей Івана Гончара» приживеться та дасть такі рясні плоди! Функціонування Школи – яскравий приклад того, що традиційна народна культура може існувати в умовах міста, не як концертний номер чи музейний експонат, а бути абсолютно живою, виконувати свої головні функції – охоплювати широкі маси людей, дарувати радість, додавати життєвих сил, зв’язувати долі людей.

Сім пар, що познайомилися на танцях і одружилися, понароджували дітей… Це, певно, головний результат.
Тисячі людей, які дізналися, що таке справжні українські сільські танці, що таке українська танцювальна культура. Записаний в експедиції на Дніпропетровщину, у с.Великомихайлівка Покровського р-ну танець «Картошка» (який там, чомусь, називається «Лєзгінка»; «Картошка» – це вже назва із Щорського р-ну Чернігівщини, де так само побутує мелодія цього танцю) подолав не один кордон, захопивши своєю простою, але цікавою хореографією, лаконічною мелодією не один клуб танців у Литві, Латвії, Естонії, Росії, під назвою Barabolja увійшов у репертуар та був виданий легендарною латвійською етно-рок-групою IĻĢI (альбом “Ej tu dejot”). А я весь час згадую із посмішкою, як цей танець нам намагалися показати два діда – і ніяк не могли домовитися, хто з них буде за дівчину.Довелося за дівчину встати мені.

Є ще один результат діяльності нашої Школи – політичний. Завдяки танцям, що вийшли із нашої Школи, Майдан-2014 був набагато тепліший за Майдан-2004. Сотні людей під гру музикантів з ансамблів “Буття”, “Баламути”, “Царина” грілися саме завдяки цим танцям у підземному переході на м.Майдан Незалежності.

Звичайно, дуже прикро, що крім теплих слів тепер ми чуємо в нашу адресу звинувачення у тому, що ми під виглядом українських танців пропагуємо російську культуру. Нападники зациклилися на декількох танцях із російськими мелодіями чи назвами, вперто не помічаючи переважаючу кількість «бездоганно українських» танців, які пішли в люди завдяки саме нашій Школі – Гречаники, Яків, Чумак, Очерет, І шумить, і гуде, Голубка, Цвєк (так по-гуцульські звучить «цвях»), Молодичка, Орлиця, Козачок, Коханка, Баламут та ін.

У традиційному народному танці завжди є дві складові – музика та сам танець, тобто, певний хореографічний рух. Текстовий ряд може бути, може не бути, але, навіть, коли він є, він ніякої смислової ролі не грає: у тих, що танцюють – своя гульня, у тих, хто приспівує – своя. У музикантів – своя. Якщо ми подивимося на сучасні дискотечні танці, то тут поставлено все із ніг на голову – танцю, тобто, певного хореографічного руху, немає взагалі, натомість текстовий ряд, періодична електронна пульсація виходить на перший план. Цим і відрізняється традиційна танцювальна культура від сучасної. У традиції хореографічний рух та його характер є головним. Наші предки випрацьовували століттями азбуку хореографічних рухів та їхній характер – змінювалися інструменти, змінювалася музика. А рухи лишилися! Характер лишився! Саме завдяки рухам та характеру ми можемо відрізнити, скажімо, естонську «Коробочку»   від українських варіантів цього танцю, які теж, регіонально, суттєво відрізняються один від одного (на нашій Школі танців ми танцюємо три варіанти цього танцю – з Київщини, Чернігівщини та Дніпропетровщини). Саме завдяки характеру ми можемо відрізнити естонський Туустеп від українського Карапету.

І коли деякі перепатріоти приходять на нашу Школу танців і починають розказувати автентичному сільському музиканту з Київщини, моєму вчителеві Валентину Михайловичу Давиденку, що той не має права грати танці з російськими мелодіями, дуже гостро постає питання адекватності цих людей. Зрештою, їхня позиція – це теж результат нашої діяльності, скажімо так – побічний продукт.

Школа існує, школа розвивається. І, я сподіваюсь, ще не один танець ми переживемо разом!

Щиро ваш,
Ілля Фетисов, ансамбль української аутентичної музики “БОЖИЧІ”