11 травня 2014 року у м.Тальному відбулася хода у вишиванках, на яку приїхати охочі продемонструвати вишиті сорочки з різних сіл Тальнівського району. Зініціювала та організувала захід місцева молодь. Кажуть, що роблять це заради популяризації національного одягу та традицій, а також про те, що свят у місті багато, а «справжнього» не вистачає. Одним з головних організаторів став Віктор Носацький, місцевий житель, програміст.
Національний центр народної культури «Музей Івана Гончара» долучився до організації проекту. На прохання жителів Тальнівщини спільно з колекціонерами народного одягу Валерієм Афанасьєвим, Юрієм Мельничуком, Людмилою Сівцевою-Климук та Богданом Петричуком на святі було влаштовано показ традиційного народного вбрання з приватних колекцій. Серед представлених комплексів були майже з усіх регіонів України, проте найбільше з Черкащини.
Серед унікальних експонатів, продемонстрованих на показі, був весільний вінок із села Легедзине, який місяць тому зробила та подарувала до колекції Музею Івана Гончара 90-літня Єлизавета Север’янівна Гончарук.
Багато сільських людей були вражені красою та унікальністю одягу, який носили в їх селах близько 100 років тому. Ще в альбомах зберігаються світлини, ще живі бабусі, які цей одяг носили, а сучасна молодь дивиться як уперше на давні зразки одягу своєї місцевості. Науковий коментар Юрія Мельничука дав змогу відчути не лише естетику, а й зрозуміти глибину змісту, що стоїть за кожним елементом давнього вбрання, символікою вишивки.
Такі події піднімають дух людей, підвищують інтерес на свого національного одягу, підкреслюють національну ідентичність та унікальність. 17 травня така хода відбудеться й у Києві. Більшість міст і сіл переймають цю традицію і на свій смак розвивають її, проте вишиванки, у які вбираються учасники ходи стають майже у всіх однакові, бо шиють їх або у Китаї, або ті хто хоче, щоб вони гарно продавались. Одним словом, глобалізуємось. Втрачаємо ту унікальну ідентичність кожного села, району, регіону, яка проявлялась у особливості символіки та техніки шиття сорочки. Аутентичні речі вбирати на себе стає все більш совісно, бо в усьому світі речі, яким більше 50 років зберігають у музеях, реставруються і дивитися на них дозволено лише через вітрину. Поряд з тим, варто розвивати лінію відтворення за старими зразками якісного одягу для сьогодення. Отож, справа за реконструкторами, свідомими меценатами та спонсорами і просто небайдужими людьми, які гуртом можуть це зробити. Нам є що берегти!
Музей Івана Гончара ініціює створення громади, яка готова вкладати свої зусилля, час, кошти для відтворення унікальних зразків народного одягу і його поширення у сучасному світі, шляхом виставок, показів, фестивалів.
Мирослава Вертюк, Петро Гончар (фото), НЦНК “Музей Івана Гончара”