Який одяг носили наші пращури століття тому, змогли відчути на собі наступні учасники фото проекту, що поступово втілює Музей Івана Гончара до 20-ліття свого заснування. Речі для фотосесії відібрали з музейної колекції та приватних надбань Володимира Щибрі, Юрія Мельничука, Євгена Дмитрука та майстерні автентичного костюму “Шляхетний одяг”.
Відомого музиканта і співака Олега Скрипку для фотосесії вбрали у костюм заможного козака Полтавщини – реконструйовані вишиту білу сорочку та зелені шаровари й оригінальні червоний пояс, чоботи, свиту та шапку.
“Супер!” – задоволено вигукнув співак, побачивши на моніторі комп’ютера свій перевтілений образ. Хоч і народився Олег Скрипка в Таджикистані, де й провів своє дитинство, а мати корінням з Росії, однак батько співака родом з Полтавщини, і “це яскраво проявилося у твердому погляді й загальному образі музиканта під час фотосесії”, захоплено говорить директор Музею Івана Гончара Петро Гончар.
Українська співачка Ілларія також має чужоземні вкраплення – по батьковій ліній вона грекиня. А мати походить з Вінничини. В автентичний одяг цього українського краю і вбрали співачку. “Це одна з найкрутіших сорочок Поділля, що є в колекції музею”, – каже Олександра Сторчай, працівниця Музею Івана Гончара, що допомагає перевдягати героїв проекту. Костюм доповнили коричневою запаскою, червоним поясом, намистами, а також вінком та наміткою, шукаючи правдивіший образ для співачки. “Біле намисто, то оригінал, а кольорове привезли з Америки. До нас таких намистин з Індії не завозять”, – зітхає Олександра, описуючи прикраси з приватної колекції Юрія Мельничука.
Оцінила позичене вбрання також Ілларія. Каже, в автентичне та ще й з рідного краю своєї матері вбралася вперше. “Я думаю, коли мої бабуся з дідусем побачать, то розплачуться”, – каже співачка й додає: “В українському костюмі я часто виступаю, але у збірному чи стилізованому. Натомість автентичний одяг дає можливість уявити, як ходили мої пращури. Відчуття неймовірні. Не зважаючи на те, що дуже багато всього одягнено, не відчуваєш присутності тканини… Думаю, відтепер я буду інша, ці речі мене вже змінили. Тепер я краще розумітиму свою країну, культуру, а відтак краще співатиму”.
До слова, наприкінці року Ілларія планує випустити альбом з українськими народними піснями в календарній послідовності у своїй обробці. “Сьогоднішня зйомка ще більше мене надихне на втілення свого задуму”, – резюмує співачка.
Вперше вбралася в автентичний одяг і відома телеведуча Соломія Вітвіцька. Представляла костюм Львівщини, звідки й походить. Каже, у “попсових віночках” фотографуватися доводилося, а от в музейних оригінальних речах ще не мала такого досвіду. “Це ж, мабуть, хтось в цьому в неділю ходив до церкви, хотів бути красивим…”, – розмірковує про вишитий яскравими квітами автентичний український костюм Соломія, що нещодавно стала обличчям відомого українського ювелірного бренду.
Поетесу Мідну (Ольгу Єрмак), що водночас є піар-менеджером музичної групи “Kozak System“, вбрали у костюм Івано-Франківщини. А музикантів переодягли у наряди Київщини, Полтави, Тернополя, Гуцульщини та Центральної України. Приблизно так ходили пращури популярної української рок-групи.
Однак, щоб зібрати костюми кожного регіону, музейним працівникам довелося дещо побігати в пошуках необхідних речей. “Звісно, ми намагалися підбирати, але не завжди ідеально виходило, – каже Ганна Кошманенко, працівниця Музею Івана Гончара, що разом з Олександрою Сторчак щоразу прасують одяг та вбирають у нього учасників фотопроекту. – “Якщо в музеї є одна сорочка чи якийсь предмет, то важко скласти весь костюм. Буває, ходимо по приватних колекціонерах, підбираємо елементи до всього задуманого строю”.
Те, що традиційний костюм викликає в людині глибокі відчуття та пробуджує особливості її регіональної ментальності, очевидно. Всі учасники бурхливо реагували на запропоновані їм костюми, радо та з цікавістю їх приміряли, гордо носили й позували перед камерою.
Мирослава Вертюк, співорганізатор фотопроекту НЦНК “Музей Івана Гончара”:
“Ми як фольклористи бачимо, що незважаючи на те, що територіально Україна цілісна, але кожен регіон настільки інший, що його дуже складно сприймати навіть оком, наприклад в костюмах. Ми бачимо, що специфічні риси характеру уродженців з того чи іншого регіону, як сьогодні жартував Іван Леньо з Kozak System – “файний гуцул”, до сьогодні зберігаються, не стираються ні часом ні простором. Тобто воно десь там приховано, але як тільки одягаєш на них вбрання, починає проявлятися. Як-от Сергій Борисенко одразу таким козаком став, в житті ніби непомітний, а тут, як тільки одягнув сорочку, то одразу такий погляд, образ світський, тобто сутність людини одразу проявляється. Він одразу сам собою став.
А Іван Леньо, як тільки кептарика накинув, то вже й коломийки співає, по-діалектному говорить, тобто одразу включається у все, що з дитинства було закладено”.
До відома, в рамках мистецького фотопроекту до 20-ліття свого заснування Національний центр народної культури “Музей Івана Гончара” готує календар на 2014 рік та ряд постерів з відомими особистосями-друзями музею, які будуть поширюватися на вулицях міста, в метро та в мережі інтернет.
Катерина Качур, НЦНК “Музей Івана Гончара”
5 відгуків