На чотири дні місто Люблін — одне з найкрасивіших давніх міст Польщі — перетворилося на справжній ярмарковий майдан. Гончарі, ткалі, вишивальниці, витинанкарі, лялькарі, теслі з Польщі, України, Білорусі, Словаччини, Угорщини та Литви привезли свої вироби сюди на ярмарку народного мистецтва — Ягеллонського. Тут усе зроблено вручну — організатори фестивалю з мерії міста особисто обирають кожного учасника. Ось сива бабуся продає на ярмарку лише три килимки — один з льону, два з бавовни. Каже, що вона над кожним працює щонайменше місяць, сплітає нитку до нитки. І так два метри завдовжки. Один килимок коштує 80 злотих — приблизно 200 гривень. Трохи далі — бородатий дідусь виставив на продаж на простенькому лляному рушнику лише п’ять різьблених дерев’яних статуеток Ісуса Христа і святих. А ось Алісія Кочановська і Данута Радульська — майстрині, відомі далеко за межами Польщі. Вони творять унікальні вовняні гобелени — переважно двокольорові. На кожному з них — ціла історія з життя мешканців невеличких польських селищ. Сюжети не видумані, а взяті з життя: хтось збирає гриби, хтось носить воду з колодязя, а хтось — обробляє землю. А ще на гобеленах багато квітів, пташок та всілякої худоби. Майстрині кажуть, що їхні роботи продаються навіть у Японії і їм весь час замовляють дедалі більше нових виробів, бо попит великий. Від України до польського Любліна приїхало понад півсотню майстрів — із Полтавщини й Житомирщини, Львівщини та Івано-Франківщини. Вони привезли косівську кераміку, яворівську іграшку, витинанки, писанки, вишиванки і ляльки. «Цьогоріч поляки не надто активні. Принаймні, не так добре цікавляться й купують, як два роки тому, — розповідає гончар Ігор Радиш із села Рожнова Івано-Франківської області, який створює ужитковий посуд і кахлі з традиційними гуцульськими малюнками. — Мабуть, криза торкнулася й їх. Бачу, звертають увагу на дешеві дрібнички — дерев’яні намиста, ложки, дощечки. Я ж у перший день продав одну тарілку за 200 злотих (500 гривень), а наступного — іншу за 50 злотих (125 гривень). І все. На кухлики змушений навіть знизити ціни — із 40 злотих до 30. Менше вже не можу. Вони ж розписані! Пташки малювати складніше, аніж квіти. Польська кераміка дешевша, бо простіша».   Натомість успіхом користується у поляків традиційна українська іграшка — яворівська. «Участь у подібних ярмарках дуже корисна — на них приїжджають агенти, якщо їх можна так назвати, з інших ярмарків, запрошують на свої фестивалі. І цього разу маємо багато корисних знайомств», — каже майстриня яворівської іграшки Оксана Когут. До речі, польські митці теж пропонують подібні за конструкцією, але значно простіші за розписом дерев’яні забавки. Пані Оксана пояснює, що то митці, котрі родом із України, але колись давно переїхали жити до Польщі й привезли з собою деякі знання та уявлення про іграшку з дерева. На одній з яток висять дивні дзвоники, ніби із закрученої трави. Береш до рук, а на долоні залишається запах свіжого сіна. Це Анджей Вжецьонко та його дружина, котра знає все на світі про лікувальні й магічні властивості різнотрав’я, виробляють фігурки із сіна. Кажуть, що така техніка — їхня власна розробка. Із сухої трави автори роблять різної товщини рядки, а з них зшивають уже фігурки. Як правило, зі своїми виробами далеко не виїжджають — ті, хто прагне купити сплетені з сухої трави фігурки янголів, ведмедів, коней, курей, приїжджають до них у Татри. Нині в кількох країнах Європи ресторани і садиби оздоблені їхніми виробами. Є солом’яні витвори й у великих музеях Чехії та Франції. Ягеллонський ярмарок був відроджений 2007 року на згадку про королівські ярмарки XV—XVI століть, але у співпраці Любліна і Львова. Нині організатори фестивалю кажуть, що вони не хочуть робити ярмарок лише народних ремесел. Це має бути і кулінарний, і музичний, і дитячий фестиваль.

Тетяна Катриченко (текст), газета “День”, Катерина Качур (фото), НЦНК “Музей Івана Гончара”