Секрети борщівської вишиванки розкрили науковці Людмила та Олексій Покусінські з міста Рибниця у Придністров’ї. Свої дослідження вони виклали у книзі “Борщівська народна сорочка. Матеріали. Крій. Техніка шитва. Колекція Борщівського краєзнавчого музею”.
Цю книгу, яка практично є енциклопедією борщівської вишивки, технологію якої вважали втраченою, презентували нещодавно у Борщеві, розповідає директор Борщівського краєзнавчого музею Михайло Сохацький.
– Автори – викладачі Придністровського університету, випускники Львівського державного інституту прикладного і декоративного мистецтва, – каже він. – Причому Людмила Покусінська родом із Борщева, тому тема вишивки їй дуже близька. Подружжя зайнялося таким дослідженням, аби не лише популяризувати Борщівську вишивку, а й передати її техніку для наступних поколінь. Завдяки їхній книзі, оволодіти цією технікою зможе кожна вишивальниця.
Людмила та Олег проводили свої дослідження на основі колекції борщівських вишиванок, які є у Борщівському краєзнавчому музеї, продовжує пан Сохацький.
– У нас є 70 сорочок, які збирали наші наукові співробітники впродовж 35 років, – каже він. – Вони їздили по селах, шукали ці сорочки, часто переконували людей віддати їх і таким чином зберегти пам’ять про цю унікальну вишивку для наступних поколінь.
Причому колекція сорочок, яка є у музеї, має більшу цінність, ніж приватні колекції, зауважує Михайло Сохацький. Адже тут кожна сорочка має свою історію. Відомо, звідки вишиванка, як звати вишивальницю, скільки їй років, чи вона корінна жителька цього села, чи прийшла туди в невістки.
– Обоє науковців досліджували ці вишиванки упродовж п’яти років, – каже директор музею. – Зазвичай працювали влітку, коли приїздили в гості до рідних.
У книзі на 360 сторінок є фото кожної сорочки та детально описані матеріали, крій, техніка шиття, які використовували борщівські майстри. Дослідники подали схему крою кожної сорочки та технологію вишивки. Вони чітко показали на малюнках, як виконувати стібки голкою та ниткою. Тож кожна вишивальниця все зрозуміє.
– Досі ніхто не міг розгадати секретів цієї вишивки, – каже пан Сохацький. – Багато хто намагався поверхнево її відтворити за допомогою сучасних технік – хрестиком чи низинкою. Але у борщівській вишиванці своя техніка, і Людмила Покусінська її розшифрувала.
Борщівська вишиванка має кілька технік, одна з них – “верхоплут”, а також “вузлики”, “колодки”, пояснює директор музею. Візерунок на сорочці рельєфний, тому для нього використовували шерстяну нитку, яку називали “бовна”. Фарбували її натуральними барвниками. Зараз такої нитки немає. Її згодом замінили ниткою “муліне”. Окрім того, для оздоблення сорочок використовували намистини – пацьорки.
Загалом у борщівській вишиванці домінують чорні кольори. Адже за легендою, у XVI-XII століттях турки напали на кілька сіл Борщівського району та повбивали всіх чоловіків. Жінки, оплакуючи свою гірку долю, поклялися сім поколінь носити вишиті чорними нитками сорочки. Їх одягали і на весілля, і в свята. Сьоме покоління віджило своє у 20-х роках минулого століття. Потім жінки вже так не вишивали. Замість чорної вовни почали використовувати кольорові яскраві нитки.
– Найбільше у Борщівській вишиванці декорували рукав, – додає Михайло Сохацький. – А ділянку в плечовій частині, яку називали “уставка”, вишивали і червоними та зеленими нитками. Загалом кожне село мало свої особливості. Одні майстрині використовували рослинні візерунки, інші геометричні. Усі знаки передавалися з покоління в покоління. Причому і цій вишиванці є навіть трипільські орнаменти. Найбільше борщівські сорочки вишивали у селах Шупарка, Горошова, Кудринці.
Довідка
Книгу “Борщівська народна сорочка” можна придбати у книгарнях всієї України. Її ціна у Тернополі – 450 грн.
До речі, книгу видали за кошти спонсора, адже музей таких можливостей не має. А в кожну бібліотеку Борщівського району по одній книзі передали безкоштовно. Щоб кожна сільська вишивальниця мала можливість прийти і все переглянути.
