До Великодня залишається тиждень. Обряд посвячення зеленого гілля в час святкування Входження в Єрусалим закріпився в церквах не так давно — у ХІ столітті. У південних країнах це були віти фінікових пальм, північніше — інших дерев і кущів, які розвиваються найраніше. В Україні є верба.
«Вербною неділею цей день зветься за народним звичаєм, розповідає владика Євстратій. — Освячуючи в церкві вербу, християни уподібнюються до тих мешканців Єрусалима, які близько двох тисяч років тому урочисто зустрічали Спасителя. Тільки в нас святять не пальмове гілля, а вербове, бо воно найраніше розпускається, та галузки інших дерев, які на цей час уже зеленіють».
Як писав етнограф Олекса Воропай, «був колись в Україні звичай носити свячену вербу з церкви до церкви. Так, у Харкові у Вербну неділю учні разом iз вихователями та вчителями урочисто несли свячену вербу від міської парафіяльної церкви Святого Дмитра до «колегіюму».
Є звичай злегка вдаряти посвяченою зеленою галузкою один одного, примовляючи:
Не я б’ю — верба б’є,
За тиждень Великдень,
Недалечко червоне яєчко!
«Верба — символ родючості, — нагадує фольклористка Олена Чебанюк. — Вона легко приймається й швидко росте. Здавна нею захищалися від стихійних лих, злих чар, хвороб. Отож, повернувшися з церкви, господиня, не заходячи до хати, садила на городі вербову гілочку, примовляючи: «Щоб росла Богові на славу, а людям на вжиток». Решту освячених вербових гілочок люди зберігали цілий рік, тримаючи в хаті біля ікон.