У місті Києві в Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара» з 26 по 27 травня 2018 року відбудеться ХІ Фестиваль української епічної традиції «Кобзарська трійця» із майстер-класами, виставками, презентаціями, концертами, науково-практичною конференцією і, звісно ж, українськими танцями у супроводі капель «Троїста музика».

Організатори фестивалю:

• НЦНК “Музей Івана Гончара”
• Кобзарський Цех
• Фонд національно-культурних ініціатив імені Гната Хоткевича;
• Туристичний клуб «Скіфи»

Від організаторів

Кобзарство – це цілісна, довершена ланка українських культурних традицій. Воно доречно асоціюється у нас зі стилем побуту українського народу й завжди було символом справжнього українства і у свій час поширювалось на всі верстви населення.

У період становлення української самосвідомості, повернення до притаманних нам, українцям, традицій ми уже вкотре проводимо «Кобзарську Трійцю». Цим ми робимо крок на зустріч пересічному українцю у пізнанні власної культури у тому вигляді, в якому вона є правдивою і справжньою. Найважливішим чином це стосується дітей та молоді.

Напрямками діяльності Кобзарського цеху є не лише наукова робота, а й практичне відтворення та виготовлення традиційних кобзарських інструментів (старосвітська бандура, кобза, ліра, гусла) і виконання на них традиційного кобзарського репертуару (думи, канти, псалми, історичні, козацькі, чумацькі пісні, танці та ін.).

Фестиваль буде цікавим кожному, незалежно від віку та виду діяльності, адже нестиме у собі інформацію з глибини віків національної культури, зачатки якої закладені в нас на генетичному, ментальному рівні.

Історична довідка

В українській культурі з давніх-давен природньо співіснували кобзарство (духовно-мистецька традиція з особливим світоглядом і стилем життя) і бандурництво (світське музикування, поширене серед інтелігенції та селян). У XVII-XVIII ст. мало не в кожній українській хаті були кобзи і бандури. Грали на традиційних інструментах козаки й представники української еліти. 1775 року Запорозьку Січ було ліквідовано, і все менше козаків та старшини грали на кобзах, але продовжувала існувати кобзарська духовна традиція – незрячі співці нагадували про козацькі вольності. Надзвичайно високим був моральний авторитет цих мандрівних філософів-митців. Кобзарем міг стати далеко не кожен. Хлопці обирали собі вчителя і від нього протягом 3-4 років навчалися грати й співати, опановували цехові звичаї. Отримавши “визвілку” (склавши своєрідний іспит), молоді кобзарі вступали до братства. Кожне братство гуртувалося довкола однієї з церков повіту і мало свою цехову корогву. Кобзарі мали свою таємну – “лебійську” – мову, таємні пісні, танець і власне бойове мистецтво.

Після революції 1905 року, з подихом волі бандура вийшла за межі професійних співочих організацій. Як і за княжих та козацьких часів, вона знову ставала одним з основних елементів національної культури.

У 1920-30-х роках наново писалася історія України, створювалася “українська радянська” культура. У тоталітарному суспільстві вияви свободи не просто обмежувалися — їх знищували і стирали з людської пам’яті. Кобзарство, що традиційно було покликане формувати громадську свідомість та спонукати людей до захисту своїх прав, та ще й наскрізь християнське, заважало новій владі. Кобзарям було заборонено подорожувати. Співати можна було лише зі сцен у час, призначений владними органами. Звісно, все це похитнуло серед селян моральний авторитет співців, як людей Божих, вільних. З репертуару бандуристів було вилучено псалми та багато дум. Порожнини заповнено витворами радянських композиторів та революційними піснями. Після трагічного “з’їзду” в Харкові 1934 року, після якого зникли біля 200 кобзарів, традиція занепала. Повоєнна академічна бандура поєднувалася з традиційною хіба що назвою. Було змінено гармонійно-ладову структуру, звучання, кількість струн, розмір і вагу, репертуар. Окупаційна влада наполегливо застосовувала підміну понять. Замість української кобзи були створені чужі для українського звукоїдеалу інструменти з такою назвою (в одному випадку це чотириструнна домра, в іншому – шестиструнна гітара зі зміненими формами корпусу), які вводились в навчальний процес музичних шкіл, середніх і вищих навчальних закладів. Головна мета кобзарства — доносити розуміння історії, будити волю, вселяти віру — відійшли на другий план, а наперед вийшло академічне виконавство. Повністю замовчувалися торбан, колісна ліра та інші українські інструменти. Стиралися з пам’яті моральні засади і світогляд кобзарських об’єднань. Внаслідок тривалого втручання авторитарної влади мало не втратилося розуміння вартості й суті традиції.

Але кобзарська традиція, не зважаючи ні на що, таки дійшла до наших днів – завдяки зусиллями Лесі Українки, Климента Квітки, Філарета Колесси та художника і бандуриста Георгія Ткаченка (1898-1993). Він перейняв її ще юнаком від одного з кращих тогочасних кобзарів – Петра Древченка, і в 1970-х роках став засновником Київського кобзарського цеху. Його послідовники Микола Товкайло та Микола Будник опанували співогру і світоглядно-філософські надбання кобзарства і передавали їх молоді. Протягом тривалого часу кобзарське об’єднання існувало в підпіллі.

Цей рух поширився на всю Україну – окрім Київського кобзарського цеху, виникли й утвердились Харківський та Львівський цехи, у стадії становлення перебувають кобзарські осередки в інших містах і селах. Нині братчики мандрують Україною, співають і влаштовують виставки традиційних музичних інструментів. І, звичайно ж, реконструюють музичні інструменти за старовинними зразками – бандури, колісні ліри, гусла, кобзи, торбани і гудки. У репертуарі цехових співців – думи, історичні пісні, канти, псальми, пісні побутові та жартівливі, народні танці.

Місце проведення фестивалю
Приміщення та подвір’я Національного Центру Народної Культури “Музей Івана Гончара” (вул. Лаврська, 19)

Програма фестивалю

• Науково-практична конференція: «Актуальні питання сучасного виконавства на традиційних кобзарських інструментах»;
• Звичаєве кобзарювання на вулиці;
• Ознайомлення з технікою виготовлення кобзарських музичних інструментів;
• Показ фільмів, відеороликів та інтерв’ю на тему історії та сьогодення кобзарської традиції;
• Презентація унікального інклюзивного видання зі шрифтом Брайля “Українські Менестрелі”;
• Концерти кобзарів, лірників і бандуристів;
• Традиційні танці, розваги

Вхід вільний

Розклад роботи фестивалю

Субота, 26 травня 2018

Неділя, 27 травня 2018

В програмі концертів можливі зміни.

За детальною інформацією та Вашими пропозиціями звертайтесь: ceh@ceh.org.ua
Микола Товкайло 097 432 27 12
Кость Черемський 0632387014