Національний центр народної культури «МУЗЕЙ ІВАНА ГОНЧАРА»
Київський кобзарський цех
ЗАПРОШУЮТЬ
5 травня 2018 року
о 17:00
НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ ВОНИ ХОДИЛИ ОДНИМИ СЛОБОЖАНСЬКИМИ СТЕЖКАМИ, АЛЕ ЗУСТРІЛИСЯ ЧЕРЕЗ БАГАТО РОКІВ У КИЄВІ
ВИДАТНІ УКРАЇНЦІ
ЄГОР МОВЧАН І ГЕОРГІЙ ТКАЧЕНКО – БАНДУРИСТИ, ПОБРАТИМИ, РОВЕСНИКИ, СЛОБОЖАНЦІ
(до 120-річчя від дня народження)
ВЕЧІР-СПОГАД-КОНЦЕРТ
КИЇВСЬКОГО КОБЗАРСЬКОГО ЦЕХУ
16:30 Відкриття виставки “Георгій Ткаченко. Краєвиди” до 120-ї річниці від Дня народження художника (до 19 травня)
З кобзарем Єгором Мовчаном (1898-1968) бандурист Георгій Ткаченко (1898-1993) познайомився у Києві за кілька років до його смерті. Під час зустрічі між ними швидко встановилися дружні взаємини. Ткаченко захоплювався постаттю Мовчана. Обидва бандуристи мали спільні уподобання, зацікавлення. Вони часто зустрічалися, розмовляли. Були людьми однакового віку (народилися в одному році і навіть в одному місяці), виросли в селах, що були розташовані в однакових географічних умовах, добре знали Харків, з яким їх пов’язували багато спогадів. Щоправда мали різні долі.
“Хоч замолоду ми й не були знайомі, але у Харкові нам доводилося не раз бачити одних і тих же народних співців-кобзарів, які тоді найчастіше зупинялися на Університетській вулиці — поміж Рибним ринком і Бурсацьким спуском. Ролі, звичайно, у нас були різні — Єгор Хомич з’являвся тут уже як професіональний народний співець-кобзар, а я лише як учень Харківської малювальної школи чи, точніше, художнього училища, а також як шанувальник і аматор кобзарського мистецтва, що в той час ще тільки вчився грати на бандурі”, – згадував в одній зі своїх статей Георгій Ткаченко.
Мовчан Єгор Хомич (1898-1968)
Розвиток музичних здібностей майбутнього кобзаря Єгора Мовчана розпочався досить рано. На десятому місяці життя, захворівши на віспу, Єгор став незрячим, а в п’ять років лишився сиротою. Восьмирічним хлопцем його віддали до харківської школи сліпих, яка мала свій сліпецький церковний хор, у якому Єгор і співав. Після розпуску інтернату Єгор повертається до рідної Великої Писарівки і 1909 року йде у «науку» до відомого панотця Степана Пасюги. У навчанні Єгор перебував три роки. 1913 року почав самостійно кобзарювати. Багато перейняв у харківських кобзарів — Архипа Никоненка, Павла Гащенка, Петра Древченка. Часто ходив без поводиря.
За часів репресій 1930-х років він не поїхав на «зліт народних співаків» (який знаємо за назвою — «Розстріляний з’їзд кобзарів») і врятувався. Сталось це випадково, — лише тому, що поводир Єгора зник і не супроводжував його.
З кобзою за плечима незрячий кобзар обійшов сотні сіл, ніс у маси улюблені народом пісні та думи. Був учасником першої республіканської наради кобзарів і лірників в Києві (1939 р.), брав активну участь в роботі утвореного тоді державного ансамблю кобзарів. В 1940 р. був учасником всесоюзної наради народних співців.
Ткаченко Георгій Кирилович (1898-1993)
Основоположник Київського кобзарського цеху. Після Другої світової війни він залишався єдиним в Україні і світі, хто грав на народній (старосвітській) бандурі та виконував традиційний кобзарський репертуар – канти, псальми, думи, історичні, козацькі пісні, які доніс до нас у неспотвореному вигляді. Вміння грати на традиційній бандурі, кобзарські рецитації і філософію кобзарства як явища він перейняв ще під час першої української революції у Харкові від тодішніх харківських бандуристів, а найбільше – від знаменитого Петра Древченка. Їх Ткаченко передавав багатьом своїм учням.
Георгій Ткаченко також відомий художник, роботи якого зберігаються в багатьох музейних збірках міст Києва, Львова, Кам’янця-Подільського, Переяслав-Хмельницького, Яготина та в приватних збірках. Частина творів художника міститься і в Музеї Івана Гончара.
ВХІД ВІЛЬНИЙ
