20 січня 2018 о 15:00 запрошуємо в Національний центр народної культури “Музей Івана Гончара” на культурно-освітній лекторій “Історія костюма”.
Музей Івана Гончара продовжує лекторій про традиційне народне вбрання.
Формат: Демонстрація процесу одягання традиційного вбрання, що супроводжується цікавими фактами з джерел та “з поля”.
Факти про: складові українського народного строю, орнамент, колорит та форми одягу, стійкість традиції.
Тези: Регіональні особливості та відміни єднають етнос в один народ, самобутній та самодостатній.
Теги: Поезія традиційного побуту; цінність вища за ціну.
Лектор: Олександра СТОРЧАЙ, старший науковий співробітник НЦНК Музей Івана Гончара
Лекція V. Середня Наддніпрянщина і Полтавщина//Полтавська обл., Миргородський та Гадяцький р-ни; Черкаська обл., Чорнобаївський р-н.
Кольори: білий, червоний.
Орнамент: рослинно-геометричний.
Факт: В альбомах Домініка П’єра де ля Фліза знаходимо чи не найдавніші зафіксовані в малюнках комплекси одягу селян середини ХІХ ст., які становлять безперечну наукову цінність і стали основою всіх подальших етнографічних досліджень.
В 1900 році вишивка білим по білому була з успіхом представлена на Всесвітній виставці декоративно-прикладного мистецтва в Парижі, де український павільйон створила Олена Пчілка.
Саме в центральній частині України індивідуальність народу реалізувалась найповніше. Вишивка тут відзначалася більшим розмаїттям. Вбрання швидше піддавалось сучасним змінам, які не витісняли традиційні елементи, а доповнювали їх. Так поява крамної тканини і пошиті з неї спідниці не витіснили домоткану плахту, яку можна було зустріти в ужитку навіть в ІІ пол. ХХ ст.
Словник:
Гало – куля із темно- або світло зеленого скла (в діаметрі близько 14 см), яка використовувалась для розгладжування наміток та тонкого полотна.
Дерга (дьорга) – жіночий поясний одяг, виготовлений з домотканої вовни, який носили в будень замість плахти. Дерга вирізнялась глибоким чорним або темно-синім кольором, який отримувала від фарбування натуральним мінеральним барвником – індиго.
Протор – голка без вушка, якою прикріплювали очіпок до голови.
Рядовина – тонке сукно, переважно білого кольору, що має в основі не вовняну, а лляну чи конопляну нитку. Використовувалась для пошиття юпок, що кроєм були коротшими від свит, а завдяки рядовині, ще й значно легшими.
Вхідний квиток – 50 грн.
Реєстрація за посиланням – https://goo.gl/qTawUN
Сорочка жіноча додільна. Полтавська обл., Гадяцький р-н. Поч. ХХ ст. Домоткане лляне полотно, домопрядені нитки, фарбовані натуральним барвником індиго. Вишивка: лиштва, вирізування, хрестик, мережка через чисницю і прутик, безчисна мережка; рясування, зубцювання, вистіг.
Сорочка жіноча додільна. Полтавська обл., Семенівський р-н., с.Дем’янівка. І пол. ХХ ст. Домоткане лляне полотно, біль, заполоч. Вишивка: вирізування, лиштва, хрестик; рясування, зубцювання.
