Писанка – надзвичайний витвір українського народного мистецтва. Cвоїм корінням вона сягає дохристиянських часів, коли на півдні Східної Європи проживали народи із землеробською культурою. Про це і свідчить писанковий орнамент – система знаків, якою наші пращури спілкувалися з природою, всесвітом. Багато подібних мотивів є у вишивці, ткацтві, розписах на кераміці.
Тисячі років традицій закладено у писанці. Процес її створення – обряд, що починався у Чистий четвер. У деяких регіонах писанки писали аж до Трійці. Фарбу для писанок добували з природної сировини з додаванням сирого жовтка для покращення фарбування. Жовту фарбу виготовляли з відвару кори дикої яблуні, лушпиння цибулі, іноді із квіток бузини. Зелену фарбу отримували із ягід чорниці чи дикої бузини, змішуючи їх із жовтою фарбою, із бруньок осики чи верби, із листя жита, пролісків чи моху, або з квітів темно-брунатної рожі в поєднанні з жовтим барвником. Червона фарба добувалась із місцевої кошенілі чи “червеця”. Чорна фарба із сизим відблиском виходила із кори вільхи або з молодого листя чорноклена.
Горщики, в яких готували фарби, мали бути новими або призначеними тільки для фарбування. Воду для заварювання фарб намагалися брати м’яку, зокрема дощову. Готові писанки натирали шматочком сала або змоченою в олії тканиною, щоб надати блиску.
У кожній родині виготовляли різну кількість писанок і крашанок. Це залежало від заможності родини, а також від того, чи були в родині дівчата – що більше було дівчат, то більше писалося писанок. В основному створювали від 12 до 60 писанок та стільки ж крашанок.
Писанки Київщини надзвичайно яскраві: ясно-зелені, жовті з червоним, коричневим, зеленим і чорним розписом. Київщина відрізняється поміж інших регіонів пануванням малюнків з рослинними та солярними орнаментами. Основні мотивами: численні “квітки”, “ружі”, “вазони”, “тюльпани”, “зорі”.
На Полтавщині найчастіше застосовують чорне, темно-вишневе, червоне й зелене тло з чотиридольним і восьмидольним розмежуванням поля або поділом типу барильця. Орнамент тут переважно рослинний, квіти малюють у розгорнутому вигляді трьома кольорами – червоним, жовтим і білим. На Полтавщині композицію писанки збагачують фігурами людей і тварин.
Писанкам Поділля притаманна надзвичайно архаїчна орнаментика. Прослідковується значна подібність візерунків до розписів на посуді трипільської доби. Аналогічні мотиви спіралі, змія вужа, змія дракона, сонечка хвиль та ін., широко розповсюджені в орнаментації трипільських горщиків та мисок. Писанки Поділля мають чорний, рудий, коричневий кольори як основні.
Писанки Чернігівщини вирізняються ніжним орнаментом із ретельно підібраним та витонченим малюнком. Геометричні мотиви майже не зустрічаються.
На Лемківщині традиційно надавали перевагу однотонним та двотонним писанкам: червоним, жовтим, оранжевим, зеленим, блакитним та білим, чорний колір у цьому регіоні вживався досить рідко. Лемківська техніка нанесення візерунка вирізняється поміж інших регіонів використанням пензля або патичка із трикутним носиком замість писака. Лемкині писали писанки, стоячи біля печі, де грівся віск в бляшаному пуделкові від пасти. Випалювали їх в керамічній мисці, складаючи писанки одна на одну, поки піч ще тримала тепло від спеченого хліба.
Фондова колекція Музею Івана Гончара містить унікальну збірку великодніх автентичних писанок сер. 50-х – кін. 80-х років. Представлена вона 392 взірцями, які Іван Гончар особисто збирав, подорожуючи Україною.
НЦНК “Музей Івана Гончара”
